15.Загальна характеристика права в Афінах. Державний лад спарти


15.Загальна характеристика права в Афінах.

Джерела права.

  1. найдавніші фрагменти законів міста-держави Гортин на Криті .Ці фрагменти стосуються сімейного та спадкового права, частково кримінального

  2. звичай. Дуже часто покликався на звичай на ранніх стадіях своєї діяльності ареопаг.

  3. У 621 р. до н.е. в Афінах архонт Драконт уперше видав систематизовані писані закони

  4. З V ст. до н.е. основним джерелом права в Афінах стали закони. їх приймали тільки Народні збори.

Право власності. Спочатку приватна власність у Афінах була мало розвинена, оскільки зберігалася общинна, колективна власність. Не знало грецьке право також розмежування понять і суті власності та володіння

Зобов'язальне право. Грецьке право розрізняло два види зобов'язань добровільні та примусові. Текст договорів підписували обидві сторони. З'явився й інститут свідків.

  • Купівля-продаж. Цей договір укладали у вигляді простої неформальної угоди сторін.

  • Договір позики Він укладався в письмовій або усній формі в присутності свідків.

  • Договір товариства. Громадяни об'єднувалися на підставі договору товариства, який укладали переважно у письмовій формі, який передбачав утворення спільного майнового фонду.

Шлюб і сім'я. Вступ у шлюб в Афінах був обов'язковим. Безшлюбність не давала права займати посади архонта-базилевса, стратегів та ін. Законним є шлюб між повноправними афінськими громадянами. Шлюбний вік чоловіків 18 років, жінок — 14 років . Розлучення для чоловіка не становило труднощів. Дружина, бажаючи розлучення, мусила звернутись з письмовою скаргою до архонта-епоніма, який і вирішував цю справу.

Спадкове право. На ранніх етапах розвитку афінське право знало тільки спадкування згідно зі законом. Реформи Солона встановили й спадкування за заповітом. Дочки при наявності синів не спадкували. Між синами майно ділили порівну. Вони не могли відмовитись від спадку. Заповіт укладали в присутності свідків у письмовій чи усній формі.

Кримінальне право. Розрізняли такі злочини:

  • Антидержавні. Насамперед сюди відносили зраду. За зраду загрожувала смертна кара з конфіскацією майна й вивезення тіла злочинця за межі країни.

  • Проти порядку управління. До них належали розтрати державних грошей

  • Проти релігії смертною карою або вигнанням з конфіскацією майна;

  • Проти особи.

  • Проти честі.

  • Проти морал, майна.

Покарання за злочини: смертна кара, продаж у рабство. Відомі й тілесні покарання.

Процес. Подавати скарги, порушувати судові справи могли тільки афінські громадяни чоловічої статі. За жінок це робили опікуни, за метеків — їхні простати, за рабів — їхні господарі. Судові рішення і вироки можна було оскаржити, подавши скаргу до геліеї. До неї можна було апелювати навіть на рішення Народних зборів. Рішення геліеї було остаточним.

16. Суспільний і державний лад Спарти. Реформи Лікурга.

Суспільний лад носив застійний характер. зберігалися численні пережитки родоплемінного устрою, діяли старі звичаї. Усе населення Спарти поділялось на три групи: спартанців, періеків та ілотів. Пануючою верствою були, звісно, спартанці. "Община рівних" була військовою общиною з колективною власністю і колективною робочою силою. Всі її члени вважалися рівноправними. Матеріальну основу общини становила земля, оброблювана підкореним населенням, — ілотами. З колективної землі кожен спартанець за жеребкуванням одержував ділянку разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Ця земля передавалася у спадок, але не підлягала відчуженню: продажу, даруванню і т.п.

Ілоти (гелети) маси поневоленого населення перетворено в рабів — ілотів. це не приватні, домашні раби, а колективні, державні, котрі не мали ні політичних, ні цивільних прав. Вони були розписані за клерами (ділянками) спартанців — по 10-15 осіб. Могли мати сім'ю.

Періеки. Це жителі сусідніх зі Спартою територій, на які Спарта поширила вплив, підпорядкувала собі. Порівняно з абсолютно безправними ілотами правове становище періеків було значно кращим. Вони були особисто вільні, мали сім'ї, майно, у тому числі землю, яку могли продавати й купувати. Займалися переважно ремеслом і торгівлею, скотарством, менше — сільським господарством. Державний устрій Основи державного ладу Спарти були закладені реформами Лікурга. структура органів державної влади й управління Спарти виглядала так: два царі; рада старійшин — герусія; Народні збори — апелла; колегія ефорів.

Царська влада. Очолювали державу два царі, влада спадкова, колегіальна. повноваження: скликали Народні збори і раду старійшин, головували на їх засіданнях, оголошували війну й укладали мир, розглядали і вирішували будь-які спори і конфлікти громадян, здійснювали культові (жрецькі) функції, командували військом та ін. Згодом в їх компетенції залишились тільки військові, культові й деякі судові функції. Цареві у військовому поході належала вся повнота влади. Герусія. ЗО осіб — два царі та 28 членів — геронтів. Обиралися на Народних зборах, пожиттєво, з представників знатних родів, які досягли 60-річного віку. Повноваження: розглядала й вирішувала усі важливі державні справи стосовно внутрішньої та зовнішньої політики, приймала чужоземні посольства і відправляла свої, попередньо обговорювала питання, які вважала за доцільне винести на обговорення Народних зборів, готувала проекти рішень зборів, судові функції.

Народні збори повноправні громадяни чоловічої статі, котрі досягли 20-річного віку, мали земельні наділи. Скликали царі, у пізніші часи — ефори. головували на зборах спочатку обидва царі, а приблизно з V ст. до н.е. — ефори. Повноваження: обговорювали і приймали закони, розв'язували питання війни чи миру, обирали геронтів, ефорів та інших службових осіб, командувачів військами, надавали або позбавляли громадянства, судового органу (питання про усунення з посади за скоєний злочин службових осіб).

Ефори. компетенція ефорів: здійснювали нагляд за способом життя і поведінкою громадян, над належним вихованням молоді, над періеками та ілотами, скликали Народні збори та герусію, поліцейські, судові функції зі цивільних справ громадян.

Лікург 1.)склав збірник законів — ретру. Закони ці мали на меті згладити гострі суперечності, стабілізувати основи суспільного ладу й державного устрою країни. 2.) земельна реформа, яка покінчила з існуючим доти засиллям аристократії, накопиченням в її руках земельних володінь. поділив усю територію Спарти на дев'ять чи десять тисяч рівних ділянок (клерів) за кількістю спартанців-чоловіків, котрі становили ополчення. Кожен за жеребкуванням отримав ділянку, якою користувався, але не міг розпоряджатися (купувати, продавати, дарувати тощо).

studfiles.net

20. Суспільний і державний лад Спарти.

Утворення Спартанської держави

В історії Греції VI—IV ст. до н. е. найпомітнішу роль відігравали дві держави: Афіни і Спарта. В історії Афін та Спарти можна спостерігати риси, типові для історичного розвитку й інших рабовласницьких полісів античної Греції.

Територія Спарти — Лаконіка — розташована у південній частині Пелопоннеса. Це родюча долина, яка спускається до моря і зрошується річкою Еврот. З трьох боків долина оточена горними височинами; морське її узбережжя незручне для мореплавства. У глибоку давнину на території Лаконіки, як і на території суміжних з нею Арголіди і Мессенії, знаходився ряд центрів мікенської культури. В «Іліаді» згадується, що в Лаконіці існувало 12 окремих общин, підвладних легендарному цареві Менелаю. Серед цих общин була і давня Спарта. Пам'ятками мікенської культури в Лаконіці є поховання давніх Амікл (сучасне село Вафіо), визначні за багатством і художністю знайдених в них речей, та ін.

У XII—XI ст. до н. е., в час свого переселення на Пелопоннес, дорійці вторглися і в Лаконіку. Корінне ахейське населення цієї місцевості частково було знищене або поневолене переможцями, частково з ними асимілювалося, частково втекло у гори або переселилося на більш далекі території. Під час цього вторгнення вочевидь і було зруйноване давнє місто Спарта. Відоме пізніше під цією назвою місто на річці Ев-рот, судячи із розкопок, виникло пізніше, — за усіма ознаками, у IX ст. до н. е. Можливо, ця пізніша Спарта виникла внаслідок злиття двох общин — дорійської й ахейської, оскільки з двох династій, які спільно царювали в подальшому у Спарті, одна вважала себе за походженням дорійською, інша — ахейською.

Суспільний лад Спарти

У Спарті склалося своєрідне класове рабовласницьке суспільство, яке зберегло суттєві пережитки первіснообщинних відносин. Панівний клас становили спартіати. Лише вони вважалися повноправними громадянами. При збереженні спільної власності громадян на землю належність до панівного класу підтримувалася наданням кожному спартіату у користування земельного наділу (клеру) разом з прикріпленими до нього рабами (ілотами), праця яких забезпечувала існування самого спартіата та його сім'ї. Земля була поділена на 9 тисяч приблизно однакових неподільних і невідчужуваних клерів. Їх не можна було продати, подарувати, заповісти.

Жили спартіати в умовах, які нагадували своєрідний військовий табір. Їх повсякдення суворо регламентувалося. Головним обов'язком вважався військовий, до якого дітей готували із семи років. Їх віддавали на державне виховання у спеціальні школи. Особливі посадові особи (педономи) виховували у них дисциплінованість, хоробрість і беззаперечне виконання вказівок старших, розвивали силу і витривалість, навчали воєнним навичкам. Навчання закінчувалося у 20-річному віці. З 20 до 60 років спартіати несли військову службу. Дорослі чоловіки об'єднувалися у вікові та інші союзи, які визначали їх соціальний статус. Небагато громадян належало до привілейованого корпусу 300 вершників.

Для підтримання єдності спартіати повинні були брати участь у громадських трапезах (сісситіях), які влаштовувались за рахунок встановлених щомісячних внесків. Порції учасників сіс-ситій були рівними. Почесні частки отримували посадові особи. Однаковими були одяг і озброєння воїнів. Підтриманню єдності спартіатів сприяли і встановлені Лікургом правила проти розкошів. Заборонялося спартіатам і торгувати, для них спеціально встановлювалися важкі і незручні в обігу залізні монети.

Однак ці обмеження не могли запобігти майновому розшаруванню, яке підривало єдність і рівність спартіатів. Оскільки земельні наділи спадкувалися старшими синами, інші могли отримати лише виморочні наділи. Якщо таких не було, вони переходили у розряд гіпомейонів (падші люди) і втрачали право на участь у народних зборах кількість гіпомейонів неухильно зростала, а кількість спартіатів відповідно скорочувалася — з 9 до 4 тисяч на кінець IV ст. до н. е.

Періеки І — мешканці периферійних гірських неродючих районів Спарти — займали у правовому відношенні проміжне становище між спартіатами та ілотами. Вони були вільними, мали майнову правоздатність, але не користувалися політичними правами і перебували під наглядом особливих посадових осіб — гармостів. На них поширювався військовий обов'язок. Вони мали брати участь у війнах як важкоозброєні воїни. Основне заняття періеків — торгівля і ремесло. За своїм становищем вони були близькими до афінських метеків, але на відміну від останніх, вищі посадові особи держави могли стратити їх без суду.

Ілоти — поневолені мешканці Лаконії і Мессенії — були власністю держави, тобто колективною приватною власністю панівного класу. Вони надавалися у розпорядження спартіатів, обробляли їхню землю і віддавали їм близько половини врожаю (у хатніх роботах спартіати використовували рабів з військовополонених). Хоча у Спарті, як і в Афінах, експлуатація рабської праці стала основою суспільного виробництва, колективне спартанське рабоволодіння відрізнялося від класичного рабства. Ілотія була специфічною формою рабства. Ілоти жили зі своїми сім'ями на території ділянки, користувалися певною господарською самостійністю. Власник ділянки не міг вимагати від своїх ілотів поставок понад встановлену норму. Право розпоряджатися ілотами цілком належало державі і здійснювалося нею через особливих посадових осіб. Хоча власник ділянки, до якої були прикріплені ілоти, не мав права ні продати їх, ні вбити, становище ілотів під гнітом спартанської експлуатації було надзвичайно тяжким, а поводження з ними — жорстоким. Це постійно підштовхувало ілотів до повстання. Для того, щоб зменшити небезпеку повстань ілотів і придушити їх волю до опору, спартанська верхівка регулярно проводила так звані криптії — організовані масові убивства тих ілотів, які видавалися найбільш небезпечними і неблагонадійними. Ці масові знищення беззбройних ілотів розглядалися як «воєнні тренування» спартанської молоді.

Ілоти брали участь у війнах Спарти як легкоозброєні воїни. Вони могли викупитися на волю, а в усьому іншому були цілком безправними.

Державний устрій Спарти

Державний устрій рабовласницької Спарти сформувався в результаті перетворення військової демократії на державну організацію, яка зберігала деякі риси родоплемінної організації влади.

Це привело до «лікургового устрою», який склався, як зазначалося, на VI ст. до н. е. Деякі історики розглядають його як переворот, пов'язаний із завершенням завоювання Мессенії і встановленням ілотії, що вимагало консолідації общини спартіатів шляхом урівнення їх в економічному відношенні і політичних правах, перетворення її на військовий табір, який панував би над поневоленим населенням.

За формою правління Спарта перетворилася на республіку, яка набула з часом аристократичного характеру. На чолі держави стояли два архагети. У літературі їх часто називали царями, хоча навіть афінський базилевс, щодо якого термін «цар» умовний, мав більшу владу, ніж спартанські архагети. Влада архагетів, на відміну від влади родоплемінних вождів, стала спадковою, хоча це не робило її тривкою. Кожні вісім років проводилося гадання по зірках, в результаті якого архагети могли бути піддані суду або усунені з посади. Іноді вони зміщувалися без цієї процедури.

В цілому становище архагетів було почесним. Вони отримували велику частину здобичі, здійснювали жертвоприношення, входили до складу ради старійшин, чинили суд у деяких спра-вах, що мали значення для усієї общини. Спочатку найповнішою була військова влада архагетів. Їм підпорядковувалося військо, в походах вони користувалися правом життя і смерті. Однак у подальшому їхні військові повноваження були суттєво обмежені.

Рада старійшин (герусія) — орган влади, успадкований від родоплемінної організації. До складу герусії входило 28 герон-тів. які довічно обиралися народними зборами з числа знатних Спартіатів, що досягли 60-річного віку. До герусії входили й обидва архагети. Спочатку герусія розглядала питання, що виносилися на розгляд народних зборів, і тим самим мала можливість спрямовувати їх діяльність. З часом її повноваження розширилися. У разі незгоди геронтів і архагетів з рішенням народних зборів вони могли перешкодити їх рішенню, покинувши збори. Герусія брала участь у переговорах з іншими державами, розглядала кримінальні справи про державні злочини і вела судові процеси проти архагетів.

У народних зборах брали участь усі спартіати, які досяли 30 років. Спершу збори скликали архагети, вони ж у них головували. Виступати на народних зборах могли лише посадові особи чи посли іноземних держав, учасники ж зборів лише заслуховували виступи і голосували. Голосування проводилося криком, а у спірних випадках учасники зборів розходилися в різні сторони.

Скликання народних зборів (крім надзвичайних) проводилося один раз на місяць. На зборах приймалися закони, обиралися посадові особи, вирішувалися питання війни та миру, союзу з іншими державами, про спадкування посади архагета, визначалося, кому з них очолювати військо у поході тощо. У вирішенні цих питань роль зборів, з огляду на процедуру, яка існувала в них, була меншою, аніж роль народних зборів у Афінах, але все ж таки применшувати її не варто. Право обрання посадових осіб, право відхиляти внесені ними пропозиції дозволяли народним зборам якщо не контролювати їх, то принаймні впливати на них, примушувати рахуватися із собою. Лише на IV ст. до н. е. вони стають пасивними, і їхня роль зменшується.

Ефори в державній організації Спарти з'явилися з VIII ст. до н. е. в результаті гострих конфліктів між родоплемінними вождями і родовою аристократією. Остання, яка отримувала найбільшу частку воєнної здобичі і мала можливість пригноблювати вільних общинників, прагнула обмежити довічну і спадкову владу вождів, які обиралися владою на певний строк з представників аристократії. Ними стали п'ять ефорів. Вони обиралися з «достойних» на один рік, діяли єдиною колегією, яка приймала рішення більшістю голосів.

Спочатку ефори вважалися немовби помічниками архагетів та здійснювали судовий розгляд справ за майновими спорами.

Із середини VI ст. до н. е. влада ефорів помітно зросла. Вони взяли під свій контроль архагетів — у поході їх супроводжували два ефори. Ефори отримали право скликати герусію і народні збори та керувати їх діяльністю. Разом з герусією вони могли запобігти прийняттю народними зборами рішення, яке не задовольняло їх. До них перейшли питання зовнішніх відносин Спарти і внутрішнє управління країною, контроль за дотриманням спартіатами встановлених порядків, суд над ними і їх покарання, оголошення війни та миру, контроль за діяльністю інших посадових осіб, яких у Спарті було набагато менше, ніж в Афінах. Діяльність самих ефорів практично не контролювалася. Вони звітували лише перед своїми спадкоємцями. Особливе становище ефорів підкреслювалося і їх правом не брати участі в загальних трапезах і мати власний стіл.

На шляху створення державності Спарта виробила свою систему, яка відрізнялася від типової для іншої Еллади тиранії. Аристократія не була повалена, а народному правлінню було надано особливого устрою, який примирював усі інтереси всередині спартанського суспільства. Крім того, саме це суспільство було поставлене під суворий державний контроль.

Напівлегендарний цар Спарти Лікург (VIII ст. до н. е.) скористався у своїх перетвореннях досвідом давніх ахейських утворень. Першим і найважливішим із нововведень було створення ради старійшин — «у поєднанні із гарячковою і запаленою, за словами Платона, царською владою, маючи однакове з нею право голосу при вирішенні найважливіших справ, ця рада стала запорукою добробуту і розсудливості». Тим самим у новостворюваній державі повинна була встановитися рівновага між традиційною владою царів — спадкових аристократів — і владою неорганізованого натовпу, представленого народними зборами.

Другим із суттєвих перетворень був перерозподіл землі. Він мав не тільки соціальне, а й політичне значення, «щоб позбутися нахабства, злості, розкошів і ще більш загрозливих хвороб держави — багатства і бідності». За своїм задумом це був захід, подібний до тих, які проводили давньосхідні владики у періоди переходу до державної організації, щоб знизити гостроту соціального невдоволення. Для спартанців у цьому, вочевидь, і полягав шлях до соціальної згуртованості їх народу. Щоб знищити будь-яку нерівність, Лікург поширив перерозподіл і на приватну власність. Були виведені з обігу реальні гроші, які замінили непідйомною і такою, що не ходила поза Спартою, заліз ною монетою. Одним із наслідків цього було поступове зникнення крадіжок у Спарті. Але спартанці пішли далі: було передбачено існування лише найнеобхідніших ремесел і викоренення ремісницьких витворів мистецтва, які підкреслювали багатство заможних громадян. Цій же меті мали слугувати запроваджені Лікургом громадські трапези, які походили від родових бенкетів і на яких усі повинні були пригощатися звичайною їжею із звичайного посуду. Для організації цих трапез спартанці мали попередньо сплачувати невеликий податок, що був знаком добропорядного спартіата. Цілий ряд настанов спрямовувався спеціально проти розкошів. Так, наприклад, будинки належало будувати за допомогою лише сокири і пили, щоб не вдаватися до багатого оздоблення.

Закони рівності Лікург поширив і на шлюбно-сімейну сферу. Жінки були значною мірою зрівняні з чоловіками, допущені до занять спортом, військовою справою. Це мало сприяти простоті звичаїв, що, у свою чергу, сприяло б зростанню кількості шлюбів і народжуваності. Заохочувалися позашлюбні зв'язки, причому заборонялося виявляти власницькі почуття, ревнощі тощо стосовно жінок. Держава брала на себе турботу про виховання усіх без винятку дітей.

Настановами Лікурга було запроваджене єдине і обов'язкове виховання і навчання усіх спартіатів, у яких військова справа посідала головне місце. Було заборонено займатися ремеслами, мистецтвом, землеробством, торгівлею. «Нікому не дозволялося жити так, як він хоче, немов у військовому таборі; усі в місті підкорялися чітко встановленим правилам і робили ті корисні для держави справи, які були для них визначені». Спартанський спосіб життя мав охоронятися численними заборонами на спілкування з іноземцями, нововведеннями у релігійній сфері. Навіть розмовляти спартіати мали особливо: лаконічно, економлячи слова, прагнучи до нарочитої точності й образності (насправді така штучна мова також слугувала національній ізоляції від інших).

Законодавчі настанови Лікурга були викладені у так званих ретрах — відповідях оракула Аполлона на запити царя. Вони не були записаними, і їх священний зміст мав забезпечити збереження їх вимог на віки. Відповідно до задуму законодавця стабільність спартанського суспільства мала забезпечуватися і звичаями, і загальним укладом життя, і державними установами, в яких народ в цілому реалізує владу. Одна з ретр завершувалася словами: «Панування і влада нехай належать народу».

studfiles.net

19. Державний устрій Спарти

На чолі вільної общини стояли два царі - до­рійський та ахейський. У військовий час це були воєначальники, у мирний - вищі жерці. Влада царів була спадковою, їм належали вели­кі ділянки родючої землі та визначена частка військової здобичі. Для обмеження царської влади щорічно усіма повноправними спартіатами обиралася колегія ефорів (спостерігачів) з 5 чол. Ефори стежили за розподілом військової здобичі, вводили податки. З середини VI ст. до н. є. мали найширші повноваження в управлінні, нагляді та судочинс­тві. Вони ж скликали Раду старійшин (герусію) та народні збори, вели переговори з іноземними послами. Старший ефор - епонім давав своє ім'я назві року. Звіт ефори складали лише перед своїми наступ­никами.

Народні збори (апела) формувалися з одружених громадян віком від ЗО років. Виступати на зборах, пропонувати закони чи кандидатів на посади дозволялося лише посадовим особам. Збори висловлювали своє рішення зазвичай криком. Судді сиділи в ізольованому примі­щенні і прислухалися до того, як кричать обидві сторони (згідні і не­згідні), визначаючи переможця. У сумнівних випадках практикувався поділ голосуючих на дві частини шляхом розходження у різні сторо­ни. Однак власті своїми постановами могли оголосити рішення зборів недійсними, а самі збори розпустити.

Рада старійшин складашся з 28 членів-геронтів, які обиралися на­родними зборами з представників найбільш знатних родин, не мо­лодших за 60 років. Герусія провадила усі поточні справи держави та була її вищою судовою інстанцією. До герусії також входили і обидва царі, і лише цей орган мав право зміщення царів. Оскільки геронти обиралися довічно, а питання, що виносилися на розгляд народних зборів, готувалися винятково герусією, можна говорити про винят­кову роль цього органу. Загалом геронти ні перед ким не були відпо­відальні.

20. Організація римського Суспільства до утворення держави

Населення Стародавнього Риму поділялося на дві групи: вільних і невільних (рабів). Вільне населення, своєю чергою, поділялося на громадян та іноземців (перегринів), громадяни - на повноправних і неповноправних. Повноправними громадянами були лише ті, хто належав до одного із родів (яких було 300), які входили до складу римської общини. Такі громадяни називалися патриціями та мали особливий правовий статус: тільки вони мали право обіймати виборні посади, бути суддями, брати участь у розподілі завойованих Римом у сусідів земель тощо.

До неповноправних громадян належали плебеї, що стояли поза родовою організацією римської общини патриціїв, старими родами, куріями, племенами. І хоч були вони вільними людьми, володіли майном та рабами, як і патриції платили податки, служили у війську, виконували інші суспільні обов'язки, однак були позбавлені політичних прав , їм також забороня­лося укладати шлюб з патриціями. Усе це спричиняло незадоволення плебеїв, штовхало їх до боротьби за свої права, котра закінчилася перемогою та знищенням замкнутості римської родової організації, що в підсумку сприяло прискоренню утворення держави.

Раби - це невільницьке населення, позбавлене будь-яких прав. Вони не мали правоздатності та могли бути лише об'єктами права й перебували у приватній або державній власності, їх вважали не людьми, а "речами, що говорять". Раба можна було купити, продати, подарувати, передати у спадок, убити. Він не міг мати своєї сім'ї, дітей і майна. З огляду на все це, раб не був зацікавлений у наслідках своєї праці.

Перегрини - мешканці провінцій, що належали до складу римської держави, але не були громадянами; члени общин і держав, не залеж­них від Риму, але пов'язаних з ним; римські громадяни, засуджені на вигнання. Правовий статус цієї категорії населення визначався договорами.

studfiles.net

Суспільний устрій та державний лад Спарти.

ТОП 10:

Держава утворилася досить рано – у ІХ ст. до н. е. Спарта була рабовласницькою аристократичною республікою із значною часткою залишків первісного ладу. Вищим органом влади вважалася апела.АПЕЛА - народні збори в Спарті. Скликалася за рішенням вищих урядовців (спочатку царями або герусією, пізніше ефорами) один раз на місяць. А. затверджувала мирні угоди, оголошувала війну, обирала посадовців, військових начальників, займалася судовими справами. Усі рішення А. контролювалися герусією або ефорами. Обговорення питань на А. не дозволялося. Голосування відбувалося криком. Рішення А., що на думку царів або герусії було невірним могло бути скасовано. Фактично А. не мала законодавчої влади і не відігравала помітної ролі в житті держави. Брати участь у роботі А. мали право спартіати,які досягли тридцятирічного віку, були наділені клером та робили внески в сиситію. Державу очолювали два царі – архагети. АРХАГЕТИ - у Спарті два царі зі спадковою владою. Вони були верховними жерцями, воєначальниками, вершили суд у справах, що мали значення для всієї общини. В будь-який момент А. могли бути усунені від влади. Наявність царів не повинна створювати враження начебто Спарта була монархією. Насправді влада царів була доволі символічною.Реально влада в державі належала таким суто аристократичним за своїм складом органам як колегія ефорів та герусія. ГЕРУСІЯ - у Спарті рада старійшин. Спочатку мала дорадчі функції, а з VІ – V ст. до н. е. Г. стала вищим органом державної влади. Розглядала державні справи напередодні їх обговорення в апелі. До її складу входило 30 осіб - 28 геронтів та два царі (архагети). Г. не контролювалася жодним державним органом і мала фактично необмежені повноваження. Вона могла скасовувати рішення апелли, керувала усіма фінансовими, військовими, судовими справами, заслуховувала звіти ефорів, виносила смертні вироки, позбавляла громадянства, ініціювала судове переслідування царів тощо. ГЕРОНТИ (грец. - старець) - члени герусії. Г. могли бути тільки представники спартіатської аристократії віком від 60 р. Обиралися пожиттєво. З часом першість серед державних органів посіла колегія ефорів. КОЛЕГІЯ ЕФОРІВ - у Спарті вищий орган державної влади. К.е. обиралася на Народних зборах (апелі) терміном на один рік. Складалася з п’яти членів. Спочатку вважалася дорадчим органом при царях (архагетах). З часом її повноваження суттєво розширилися. К.е. вважалася незалежною від апели та герусії. Слідкувала за діяльністю посадовців та царів, мала право скликати апелу і герусію, вести зовнішньополітичні справи, здійснювала нагляд за ілотами та періеками. Фактично К.е. була безконтрольною, що призводило до чисельних зловживань з боку ефорів.Той факт, що в Спарті існував представницький орган свідчить, що вона була республікою. Але наявність таких суто аристократичних органів як герусія та колегія ефорів, які реально контролювали владу, говорить про аристократизм притаманний цій республіці.Для суспільного ладу Спарти характерне тривале збереження пережитків первіснообщинного ладу і військова організація суспільства. Турбота про збереження солідарності се-ред невеликої кількості повноправних громадян Спарти, що панували над величезною масою поневоленого населення, пояснюється прагненням запобігти виникненню різкої майнової диференціації серед “рівних”, як називали себе спартіати. На це були спрямовані закони проти розкоші, які приписують ЛікургуУсі спартанці, які призивались в ополчення, були наділені земельними ділянками (клерами). У Лаконіці і Месенії їх налічувалось близько 10 тис. Клер вважався невідчужуваним володінням, а оскільки земля була власністю держави, то його не можна було продати, по-дарувати, залишити у спадок. Розміри ділянок були однакові для всіх, тим самим на основі економічної рівності стверджу-валась “община рівних”. Ділянки землі отримали й періеки – ремісники, крамарі. Образ життя спартанців від народження до смерті жорс-тко регламентувався. Із 7 років хлопчики виховувались у гімназіях під наглядом наставників – педагогів. Головна мета навчання і вихо-вання – підготовка майбутнього воїна. З 20 до 60 років спартанець вважався військовозобов’язаним і повинен був систематично вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватись порад свого опікуна, наставника.Спартанці носили однаковий одяг, користувались однаковим домашнім начинням, дотримувались стандарту, загальноприйнятої форми бороди та вус. До 30 років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігій-ного свята підлягав побиттю з боку жінок.Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високий. Вони не знали багатьох господарських турбот, ілоти до-ставляли їм продукти, дітей виховувала держава.Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сиситіями), під час яких прості громадяни та царі їли за одним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожен вносив щомісячно натуральний внесок в общину. Той, хто не міг цього зробити, вважався “таким, що опустився”, і позбавлявся політичних прав.Військова справа була основним заняттям громадян. Їм заборонялося займатися ремеслом і торгівлею, оскільки це ганьбило їх, бо вважалося справою періеків.Періеки були особисто вільними, політичними правами не користувались, але в інших відносинах були правоздатними: могли набувати власність і здійснювати угоди, несли військову повинність. З боку держави над періеками був встановлений нагляд, що здійснювався спеціальними посадо-вими особами.

Найбільш багаточисельним прошарком населення були ілоти – представники переможених племен, що були перетворені в державних рабів. Своєї землі вони не мали, працювали на ділянці, що була виділена спартіату державою, мали своє господарство і знаряддя праці. Половину врожаю, одержаного з землі, ілоти віддавали власнику ділянки. У період військових дій вони залучались як допоміжна сила, але при цьому їм давали найпримітивнішу зброю, через що вони несли неви-правдано великі втрати. Своє панування над ілотами спартанці підтримували методами жорстокого терору. Ілоти могли бути відпущені на волю державою.Постійні військові заходи вимагали величезних витрат матеріальних і людських ресурсів, що, врешті-решт, стало причиною швидкого занепаду спартанської “общини рівних”. Її політична і суспільна структура не витримала натиску то-варно-грошових відносин.Спарта втратила свою самостійність, потрапила під вла-ду персів, потім македонців, а з 146р. до н.е. – Риму

 

17. Утворення римської рабовласницької держави. Реформи Сервія Тулія.Заснування Риму історична традиція пов'язує з 753 роком до н.е. Об'єднання трьох племен — латин, сабін та етрусків, що оселилися біля річки Тібр, привело до утворення римського народу.Розвиток скотарства і землеробства викликав майнову диференціацію, появу приватної власності. Поступово виникає патріархальне рабство. Однак все ще велике значення мають родові установи: взаємне право спадкування, загальні земельні володіння членів роду, право носити родове ім'я і т.ін.

Була чітка організація структури римського народу: 300 родів об'єднувалися в 30 курій, 10 курій складали одну трибу, кожна триба, напевне, відповідала одному з трьох племен, що об'єдналися в римський народ. Управління, як і в Афінах, мало вигляд військової демократії: народні збори, сенат — рада старійшин, воєначальник — рекс.Вища влада належала народним зборам (куріатним коміціям), де кожна курія мала один голос. До компетенції народних зборів були віднесені найважливіші питання, які стосувалися інтересів усього римського народу.Сенат складався з родових старійшин (триста — за кількістю родів). Це був впливовий орган, який попередньо обговорював усі основні питання, що виносилися на народні збори. Усі рішення куріатних коміцій повинні були дістати схвалення сенату, сенат самостійно вирішував багато різних справ, що торкалися управління, зовнішньої політи­ки та фінансів.Рекс обирався на народних зборах. Рекс найперше був воєначальником, верховним жерцем, суддею. Межі його влади визначалися звичаями.

Другою групою римського населення були плебеї. Плебеї були вільними людьми, володіли майном, мали рабів, вони могли укладати угоди, захищати в суді свої інтереси. Але вони були позбавлені політичних прав у Римі: не мали права обіймати громадські посади, брати участь у народних зборах, користуватися завойованою землею. Не дозволялося їм і брати шлюб з патриціями.Перемога плебеїв зруйнувала замкнену римську родову організацію і розчистила тим самим шлях до утворення держави. А безпо­середнім виконавцем цього завдання став шостий рекс Риму Сервій Туллій (578-534 рр. до н.е.), реформи якого в VI столітті до н.е зруйнували родову організацію і привілейованості патриціїв, заверши­ли процес перетворення римської родової общини в державу.Сервій Туллій розділив все чоловіче вільне населення Риму — патриціїв і плебеїв — на п'ять класів залежно від майнового цензу. Кожен клас мав право виставити певну кількість військових одиниць — центурій (сотень) з відповідним озброєнням.

І клас - громадяни, майно яких оцінювалося (передусім земля) в 100 тисяч мідних асів. Утворював 98 центурій (з них 80 піших і 18 вершників)

ІІ - в 75 тисяч - 22 центурії (з них 2 допоміжні)

ІІІ - в 50 тисяч - 20 центурій

ІV - в 25 тисяч - 22 центурії (з них 2 допоміжні)

V – в 11 тисяч асів. - 30 центурій

Інші - дістали назву пролетарів – 1 неозброєна центуріяЦентурії були не тільки військовими, але й політичними одиницями. Завдяки реформі Сервія Туллія з'явився новий вид народних зборів — центуріатні коміції. Кожна центурія мала тут один голос, який подавав командир центурії — центуріон. Рішення центуріатних зборів набули сили закону.

Усього центурій було 193, і кожна з них мала один голос. Пер­ший клас, який мав 98 голосів, що становило понад половину від загальної кількості центурій, зосередив у своїх руках усю політичну владу. Голосування на центуріатних зборах починалося з першого класу і вершників, тому, при їхній одностайності, звичайно на цьому і завершувалося. Публічна влада, таким чином, відокремилася від усього народу.Другою частиною реформ Сервія Туллія стало проведення територіального поділу населення: - 4 міські - 17 сільських територіальних триб. У трибу входили всі римські громадяни — патриції і плебеї, — які проживали в даному територіальному окрузі. Підкорялися вони голові триби, який обирався на загальних зборах, за трибами проводили набір війська і стягували податок на військові цілі. Так сформувався ще один елементдержавного устрою.

 

 

18. Римська рабовласницька аристократична республіка.Формально вищим органом влади часів Республіки вважалися народні збори (коміції). Вони були трьох видівГоловну роль відігравали центуріатні коміції, які були, по суті, зборами війська. Кожна центурія мала один голос. їх компетенція була досить широкою, вони вирішували питання війни та миру, прийма­ли закони, обирали вищих магістратів і т.д.

Другим видом зборів були трибутні коміції, в роботі яких брали участь мешканці територіальних триб. На них ухвалювали менш важливі рішення, обирали нижчих магістратів, розглядали скарги грома­дян. УIII столітті до н.е. вони отримали право прийняття законів.Існував ще третій вид народних зборів — куріатні коміції, в роботі яких брали участь тільки патриції. Втрачають політичні функції, а надалі зовсім зникають.Народні збори в Римі скликалися вищими посадовими особами, які і головували на них. У цілому ж рль коміцій усіх видів була другорядною.

Центром політичного життя був сенат. Сенат був постійно діючим органом, який завідував фінансами, чеканкою монети, розподілом провінцій, керував військовими справами, розглядав законопроекти, затверджував рішення народних зборів. Крім того, сенат мав зовнішньополітичні функції, займався питаннями релігії, затверджував вибори посадових осіб. У розпорядженні сенату знаходилася казна. Сенатори не обирались. Один раз на п'ять років особливі посадові особи - цензори, які обиралися один раз на п'ять років, складали списки сенаторів, провадили розподіл громадян за трибами, розрядами, центуріями, стежили за дотриманням норм моралі.

Важливою установою в Римській республіці була магістратура - сукупність службових осіб, які виконували різноманітні функції управління. Принципи магістратури: виборність, колегіальність, недовгочасність служби (обирались, як правило, на один рік центуріатними або трибутними коміціями), відповідальність перед народними зборами, безоплатність.Підрозділялися магістрати на ординарні (звичайні) і екстраординарні (надзвичайні).

Очолювали всю систему магістратур консули (їх було двоє). Вони стежили за виконанням законів, командували військом, головували в сенаті і в народних зборах, вирішували питання управління, користувалися правом відміняти рішення інших магістратів (крім трибунів) і т.д. До компетенції преторів, які спочатку були помічниками консулів, належало керівництво судочинством, право видавати загальнообов'язкові постанови. Крім названих, були ще нижчі магістрати: курульні еділи - поліцейські функції, нагляд за порядком у місті; квестори - керівництво державним казначейством, вели деякі кримінальні справи.Плебейські (народні) трибуни з'явилися в процесі боротьби плебеїв з патриціями. Обиралися народні трибуни з середовища плебеїв. Основним їхнім завданням було захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох, потім десятьох трибунів на зборах плебеїв за трибами. Особа трибуна вважалася недоторканною, а самі плебейські трибуни дістали право накладати «вето» на рішення всіх ординарних магістратів (крім цензорів) і навіть сенату.Екстраординарні магістрати - ті, що діяли лише за певних умов (війна, повстання рабів тощо). До таких магістратів належав диктатор, який призначався консулами за постановою сенату на строк не більший, як шість місяців. На час діяльності диктатора всі інші магістрати підпорядковувалися йому, «вето» плебейського трибуна не діяло. Розпорядження диктатора не підлягали оскарженню, і за свої дії він не відповідав. Диктатор сам призначав свого, помічника - начальника кінноти, який був ще одним екстраординарним магістратом.Спочатку постійної армії не було. Усі повноправні громадяни віком від вісімнадцяти до шістдесяти років, що відповідали майновому цензу, повинні були брати участь у воєнних діях, маючи власну зброю і харчі. У ІІІ столітті до н.е. з'являються вже легіони із союзників, добровольцям виплачують гроші. Армія стає постійною організацією. У 107 році до н.е. консул Марій, зберігаючи військову повинність римських громадян, дозволив набір добровольців, які отримували зброю і платню. Легіонери одержували також частину військової здобичі. Реформа істотно змінила соціальний склад армії - основну її частину становили тепер представники незаможних верств населення. Армія ставала професійною, а тому самостійною політичною силою, а воєначальник - значною політичною фігурою

 



infopedia.su

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД СПАРТИ.ПРАВО

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 7Следующая ⇒

На чолі вільної общини стояли два царі - до­рійський та ахейський. У військовий час це були воєначальники, у мирний - вищі жерці. Влада царів була спадковою, їм належали вели­кі ділянки родючої землі та визначена частка військової здобичі. Для обмеження царської влади щорічно усіма повноправними спартіатами обиралася

колегія ефорів (спостерігачів) з 5 чол. Ефори стежили за розподілом військової здобичі, вводили податки. З середини VI ст. до н. є. мали найширші повноваження в управлінні, нагляді та судочинс­тві. Вони ж скликали Раду старійшин (герусію) та народні збори, вели переговори з іноземними послами. Старший ефор - епонім давав своє ім'я назві року. Звіт ефори складали лише перед своїми наступ­никами.

Народні збори (апела) формувалися з одружених громадян віком від ЗО років. Виступати на зборах, пропонувати закони чи кандидатів на посади дозволялося лише посадовим особам. Збори висловлювали своє рішення зазвичай криком. Судді сиділи в ізольованому примі­щенні і прислухалися до того, як кричать обидві сторони (згідні і не­згідні), визначаючи переможця. У сумнівних випадках практикувався поділ голосуючих на дві частини шляхом розходження у різні сторо­ни. Однак власті своїми постановами могли оголосити рішення зборів недійсними, а самі збори розпустити.

Рада старійшин складашся з 28 членів-геронтів, які обиралися на­родними зборами з представників найбільш знатних родин, не мо­лодших за 60 років. Герусія провадила усі поточні справи держави та була її вищою судовою інстанцією. До герусії також входили і обидва царі, і лише цей орган мав право зміщення царів. Оскільки геронти обиралися довічно, а питання, що виносилися на розгляд народних зборів, готувалися винятково герусією, можна говорити про винят­кову роль цього органу. Загалом геронти ні перед ким не були відпо­відальні.

Право-

Основним джерелом права Спарти був звичай. Про закони народних зборів мало що відомо, хоча такі, цілком ймовірно, до 6 ст. до н.е. ще не застосовувалися. Яких-небудь кодексів до нас не дійшло.

Про ті чи інші норми цивільного і карного права ми довідаємося з творів грецьких істориків Геродота, Фукідіда, Плутарха й ін. Узагалі ж у силу відсталого характеру спартанської економіки правова системи Спарти була розвинута, значно менше, ніж в Афінах.

Усією сукупністю цивільних політичних прав користалася порівняно нечисленна група спартанців (спартіатів), що жили в місті Спарта. Юридично спартанці вважалися рівними один одному.

"Рівність" спартанців пояснюється необхідністю триматися постійно в бойовій готовності, військовим табором перед особою рабів і залежних перієків. Характерною рисою суспільного ладу були спільні трапези (сісістії), участь яких було обов'язковим і було показником приналежності до спартанського громадянства.

У Спарті в VI-V ст. до н.е. не існувало приватної власності на землю в тому виді, у якому вона існувала при розвинутій античній власності. Юридично верховним власником усієї землі вважалася держава. Земля належала всьому класу вільних рабовласників спартіатам.

Окремим громадянам з моменту їх народження держава надавала земельні ділянки, що оброблялися ілотами. Наділ (клер) вважався сімейним, його єдність підтримувалося тим, що після смерті власника він переходив у спадщину старшому брату. Молодші ж залишалися на ділянці і продовжували господарювати.

Купівля-продаж землі, так само як дарування, вважалися незаконними. Однак з часом наділи стали дробитися, почалася концентрація землі в руках у окремих власників. Близько 400 р. до н.е. ефор Епітадей провів закон (ретру), по якому хоча і заборонялася купівля-продаж землі, але зате дозволялося дарування і вільний заповіт.

Родина і шлюб у Спарті носили риси архаїчності. Хоча в класовому суспільстві існує моногамна форма шлюбу, але в Спарті утримався (у виді пережитку групового шлюбу), так званий "парний шлюб".

У Спарті сама держава регулювала шлюбні відносини. З метою одержання гарного потомства займалися навіть підбором подружніх пар. Кожен спартанець по досягненні визначеного віку зобов'язаний був женитися. Органи державної влади карали не тільки за безшлюбність, але і за пізніше вступ у шлюб і за дурний шлюб. Приймалися міри і проти бездітних шлюбів.

Значення Спарти та її права в історії значно менше, ніж Афін. Якщо афінська демократія була для свого часу прогресивним явищем, тому що вона уможливила високий розвиток, розквіт грецької культури, то Спарта в області культури та права не дала нічого, гідного згадування. Вона в усьому себе виявляла як держава реакційна і відстала, як оплот консервативної рабовласницької аристократії. У стародавності Спарта славилася тільки чудовим для своєї епохи військом, та найжорстокішим терором у відношенні рабів ілотів, яких вона намагалася тримати у вічному страсі.

 

©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.

arhivinfo.ru

Державний лад Спарти

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Вступ

В історії стародавньої Греції особливу грали дві держави: Афіни і Спарта. В історії Афін і в історії Спарти можна спостерігати риси, типові для історичного розвитку і багатьох інших рабовласницьких полісів античної Греції.Але саме ці дві держави є яскравим прикладом тогочасних правових відносин.Ці дві країни як дві сторони однієї монети,наче похожі,але одночасно дуже різні. В ті часи вони були двома полюсами які завжди ворогували між собою і не визнавали думки один одного.Тому їх устрої досить сильно відрізняються. І щоб краще розібратися в цих відмінностях проведемо порівняння державного і правового ладу цих двох країн.

Державний лад Спарти

В основу державного ладу Спарти було покладено принцип єдності повноправних держав. Для цього держава суворо регламентувала життя та побут спартіатів, стримувала їхнє майнове розшарування. Основи державного ладу були закладені ретрою (договором) легендарного царя Лікурга. Спартіати були зобов'язані займатися лише військовим мистецтвом та спортом. Землеробство, ремесля й торгівля стали справою ілотів та періеків. «Лікургів лад» трансформував військову демократію спартіатів у олігархічну рабовласницьку республіку, яка зберегла риси родоплемінного ладу. На чолі держави перебували одночасно два царі — архагети. Їхня влада була спадковою. Повноваження архагетів зводилися до воєнної влади, організації жертвопринесень та участі у раді старійшин. Герусія (рада старійшин) складалася з двох архагетів та 28 геронтів, яких обирали довічно народними зборами зі знатних громадян, що досягли 60-річного віку. Герусія виконувала функції урядової установи — готувала питання для обговорення на народних зборах, керувала зовнішньою політикою, розглядала кримінальні справи про державні злочини (включаючи злочини проти архагетів). Колегія ефорів (з'явилася у VIII столітті до н. е.) складалася з п'яти гідних громадян, яких обирали на один рік народними зборами. Спочатку повноваження ефорів обмежувались судочинством по майнових спорах. У VI столітті до н. е. їх влада зростає, вони витісняють герусію. Ефори почали скликати герусію та народні збори, керувати зовнішньою політикою, здійснювати внутрішнє управління державою та судочинство, контролювати посадових осіб (включаючи архагетів).

Право Спарти Основним джерелом права Спарти був звичай. Про закони народних зборів мало що відомо, хоча такі, цілком ймовірно, до 6 ст. до н.е. ще не застосовувалися. Народні збори (апелла) у Спарті відрізнялися пасивністю. Право на участь у народних зборах мали повноправні громадяни-чоловіки, які досягли 30-річного віку. Спочатку народні збори скликались архагетами, згодом керівництво ними перейшло до ефорів. Апелла не обговорювала висунуті питання, а лише ухвалювала або відхиляла запропоноване рішення. Голосування проводилося примітивно - криком або учасники розходилися по різні боки та «на око» визначалася більшість. Народні збори мали законодавчі права, право на обрання посадових осіб, вирішували також питання війни та миру. Яких-небудь кодексів до нас не дійшло. Про тих або інших нормах цивільного і кримінального права ми довідаємося з творів грецьких істориків Геродота, Фукідіда, Плутарха та ін Взагалі ж у силу відсталого характеру спартанської економіки правова системи Спарти була розвинена, значно менше, ніж в Афінах.

У Спарті в VI - V ст. до н. е.. не існувало приватної власності на землю в тому вигляді, в якому вона існувала при розвиненій античної власності. Юридично верховним власником всієї землі вважалося держава. Земля належала всьому класу вільних рабовласників спартиатам. Купівля-продаж землі, так само як дарування, вважалися незаконними. Проте з плином часу наділи стали дробитися, почалася концентрація землі в руках у небагатьох. Близько 400 р. до н.е. ефор Епітадей провів закон (ретро), по якому хоч і заборонялася купівля-продаж землі, але зате дозволялося дарування та вільне заповіт.

Сім'я і шлюб у Спарті носили риси архаїчності. Хоча в класовому суспільстві існує моногамна форма шлюбу, але в Спарті удержався (у вигляді пережитку групового шлюбу), т. зв. «Парний шлюб». У Спарті сама держава регулювала шлюбні відносини. З метою одержання гарного потомства займалися навіть підбором подружніх пар. Кожен спартанець по досягненні певного віку зобов'язаний був одружитися. Органи державної влади карали не тільки за безшлюбність, але і за пізніше вступ у шлюб і за поганий шлюб. Вживалися заходи і проти бездітних шлюбів. Плутарх про це каже так: «Лікург вирішив, що діти належать не батькам, а всій державі, і тому хотів, щоб громадяни народжувалися не від кого, а від кращих батьків і матерів». Таким чином, право стародавньої Спарти грунтувалося насамперед на користь держави.

©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.

arhivinfo.ru