26. Виникнення родової громади (виникнення екзогамії). Родовий лад

БЕСПЛАТНО ответим на Ваши вопросы
По лишению прав, ДТП, страховом возмещении, выезде на встречную полосу и пр. Ежедневно с 9.00 до 21.00
Москва и МО +7 (499) 938-51-97
С-Петербург и ЛО +7 (812) 467-32-86
Бесплатный звонок по России 8-800-350-23-69 доб.418

Родовий лад на території сучасної України - СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

§2. Родовий лад на території сучасної України

У боротьбі за виживання змінився не тільки спосіб життя первісної людини, але і її зовнішній вигляд. Вона стала схожою на «сучасну людину» — Homo sapiens — людину розумну. Цей різновид людини називають ще кроманьйонцем (термін походить від назви французької місцевості). На території України кроманьйонці жили близько 40 тис. років тому.

Зародження родового ладу (XXX-V тис. до н. є.)

Суспільний лад.

Близько 30 тис. років до н. є. сформувалися родові общини. Рід — великий колектив родичів, які спільно жили, працювали, вели господарство, мали спільне майно. Продукти полювання, рибальства та збиральництва порівну розподіляли між усіма членами роду. Кілька родів об'єднувалися в плем'я.

Спочатку провідне місце в родовій общині займала жінка. Цей період називають матріархатом (від латинського mater — мати і грецького arche — влада). Так, близько 30 тис. років тому виникла нова суспільна організація — материнська родова община.

Релігія та культура. За часів родового ладу в первісних людей виникають релігійні вірування — тотемізм, магія, анімізм; мистецтво — танці, співи, наскельний живопис, різьба на кістках тварин, ліплення різних фігур тощо.

Тотемізм — вірування та обряди первісних людей, побудовані на уявленні єдності людини з тотемами — тваринами, рослинами й іншими предметами та явищами природи.

Магія — вірування та обряди первісних людей, пов'язані з вірою в можливість людини (чаклуна, мага) уплинути на іншу людину чи на явища природи.

Анімізм — віра первісних людей в існування душі та духів. Загальні риси родового ладу:

• кровно-родові зв'язки між членами общини;

• спільні територія розселення, господарство, культура, мова, релігія тощо;

• племінне самоврядування, яке складалося зі старійшин, військових вождів та ради племені.

У цей період почав танути льодовик. Планета наповнювалася водою — морями, річками, озерами, у яких водилося багато риби. Виникла потреба вдосконалити знаряддя рибальства — гарпуни, гачки, з'явилися рибальські сітки. Почали майструвати дерев'яні човни, уперше застосовуючи для цього сокири й тесла. Поява великої кількості водоплавних птахів сприяла винайденню зброї дальньої дії — лука й стріл, які зробили полювання безпечнішим та ефективнішим. Полювали також і на звірів, чиї шкури використовували для виготовлення одягу. З прирученням собаки життя первісної людини стало значно простішим: він став її надійним помічником та охоронцем.

Узимку від холоду люди ховалися як у природних печерах, так і в житлах, власноруч збудованих з дерева та кісток тварин. Спочатку для обігрівання жител первісні люди використовували вогонь, що виникав від блискавки, коли та підпалювала сухе дерево або траву. Пізніше стали самостійно добувати вогонь, підкоривши таким чином одну з природних стихій.

До цього первісні люди вважали вогонь священним.

Отже, первісні люди за доби мезоліту:

• мислили, володіли мовою;

• виготовляли й застосовували знаряддя праці;

• добували вогонь;

• споруджували житла. Усе це ще більше віддалило людину від тварин.

Найважливішою подією цієї доби став перехід від привласнювальних форм господарства (мисливства, збиральництва та рибальства) до нових — відтворювальних (скотарства та хліборобства).

Скотарство виникло з приручення тварин: собак, овець, свиней, кіз, корів. Цікаво, що в межах України місцевими прирученими тваринами були свиня й бик. Вівця та коза потрапили сюди вже прирученими.

Хліборобство виникло зі збиральництва. Люди спостерігали за зерном, що потрапило в землю, і з часом самі стали вирощувати злаки.

Розвиваються також ткацтво та гончарство.

За доби неоліту з'явилися мотика, кістяний серп, шило тощо. Для виготовлення знарядь праці широко використовували кремінь. Люди навчилися шліфувати поверхні знарядь праці, загострювати леза, свердлити отвори.

Поступово жінка починає втрачати провідну роль у роді.

Найвідоміші археологічні культури, що існували на теренах нашої держави в добу неоліту:

• буго-дністровська культура;

• культура лінійно-стрічкової кераміки.

Буго-дністровська культура (VI—IV тис. до н. є.)

Перші хлібороби, яких називають творцями буго-дністровської культури, оселилися між Південним Бугом та Дністром наприкінці VI тис. до н. є. Населення цієї культури становили прийшлі з Криму групи людей, вихідці з балканських та дунайських районів, а також нащадки місцевого населення. Представники цієї культури принесли з собою пшеницю та просо, а ще уміння їх вирощувати. Крім того, вони полювали й рибалили.

Усе більшу роль у їхньому житті відігравало скотарство.

Поселення перших хліборобів були невеликими — усього декілька будинків у кожному. Представники цієї культури зводили прямокутні хати з плетеними стінами та вогнищем усередині. Люди користувалися ліпленим уручну посудом, частина якого була ще гостродонною.

У середині IV тис. до н. є. буго-дністровська культура припинила своє існування.

Культура лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н. є.)

На Північному Прикарпатті та на Західній Волині жила інша група хліборобсько-скотарських племен — племена, відомі як дунайські. Загалом на території України відомо більше ЗО стоянок цієї культури. Споріднені культури були поширені на території сучасних Великобританії, Франції, Німеччини, Бельгії, Голландії, Польщі, Угорщини та ін.

Основним заняттям дунайських племен було хліборобство. Вони вирощували просо, пшеницю, ячмінь та інші культури. Крім того, розводили велику рогату худобу, свиней, полювали, вдавалися до збиральництва, рибальства.

Кількість жител у поселенні не перевищувала десяти. Житлом для представників цієї культури служили легкі наземні будиночки з глиняними печами та вогнищами. Зазвичай на долівці жител та поруч із ними були викопані 1-2 ями для господарських цілей. На відміну від племен буго-дністровської культури, племена цієї культури мали глиняний посуд кулястої форми з тонкими стінками та прикрашений кількома заглибленими лініями-стрічками. Звідси й назва культури — культура лінійно-стрічкової кераміки. У цих племен існувала віра в потойбічний світ. Наприкінці V тис. до н. є. родові общини культури лінійно-стрічкової кераміки припинили своє існування.

У період енеоліту (у мідно-кам'яну добу):

• скотарство поступово відокремлюється від хліборобства;

• скотарство набуває кочового характеру;

• поруч з кам'яними знаряддями праці почали виготовляти мідні;

• інтенсивно розвивається хліборобство та осіле скотарство.

Найвідомішою культурою хліборобів є трипільська культура. До культур кочових скотарів доби енеоліту належить середньостогівська культура.Трипільська культура (IV—II тис. до н. є.)

Розквіт родового ладу (IV-II тис. до н. є.)

У зазначений період досягли значного розвитку хліборобські племена Правобережної України та Молдови. Культура цих стародавніх хліборобів відома нам під назвою трипільської (за назвою с Трипілля на Київщині, де їхні стоянки досліджено вперше). її відкрив Вікентій Хвойка 1893 року. Справжню сенсацію у світі викликали знайдені гончарні вироби трипільців.

Український археолог. Жив і працював у Києві. Відкрив і дослідив пам'ятки трипільської культури. Вивчав археологічні знахідки доби Київської Русі. Досліджував скіфські городища.

Науковці знайшли всього понад тисячу трипільських поселень, серед них і в басейні Дністра, на території сучасної Тернопільської області. Існує припущення, що у формуванні цієї культури взяли участь і деякі з буго-дністровських племен. Культура трипільців була дуже схожа на культуру Кукутені, що існувала на території сучасної Румунії (назва походить від сучасного с. Кукутені, де цю культуру досліджено вперше).

Ареал розселення. Спочатку племена цієї культури розселялися по берегах Південного Бугу й Дністра. Звідси розселення відбувалося на північ та схід, але на лівому березі Дніпра оселилася дуже незначна кількість племен трипільської культури. На півночі межа розселення пролягла трохи південніше від сучасних кордонів України. Західна межа розселення проходила по річці Стир, проте деякі племена оселилися в межиріччі Стиру й Західного Бугу. Деякі групи трипільців, що жили на території сучасної Молдови, дійшли до північного узбережжя Чорного моря.

У всі часи свого існування трипільці розселялися досить нерівномірно, і тому поряд з густонаселеними районами були й зовсім незаселені.

Суспільний лад. У трипільців основою суспільного ладу були родові традиції. Великі сім'ї об'єднувалися в роди, а роди, у свою чергу, — у племена; у племені могло бути кілька найстарших родів, навколо яких гуртувалися молодші. У поселеннях жили вихідці з різних родів, оскільки шлюби між членами одного роду були заборонені. На пізньому етапі існування трипільської культури почали з'являтися союзи племен. Учені не можуть однозначно сказати, був у трипільців матріархат чи патріархат. Відомо, що в повсякденному житті зростала роль чоловіка, проте й далі жінка відігравала роль охоронниці сімейного вогнища та давніх традицій. Поступово відбувався процес розшарування суспільства, стали виділятися сім'ї, що володіли значною кількістю майна. На думку істориків, у цей час на чолі племені стояв старійшина, який керував суспільним та господарським життям.

Господарське життя і побут. На початку свого існування трипільці утворювали невеликі поселення (зазвичай уздовж берега річки), кількість будинків у яких не перевищувала десяти. У цей час будинки трипільців були двох типів — легкі наземні та заглиблені в землю напівземлянки, у яких жили взимку. Оселі опалювалися вогнищами, для яких споруджувалися печі.

Поступово населення збільшувалося, трипільські поселення вже складалися з кількох десятків жител і господарських споруд, розташованих рядами або колами. Будівлі споруджували на зручних для оборони важкодоступних місцях на берегах річок, схилах долин, різних підвищеннях. З часом у трипільців виникають великі поселення, схожі на міста (250-400 га). Історики вважають, що в них проживало по 10-20 тис. осіб. Будівлі будували з дерева, вони мали кілька приміщень. У кожному з цих приміщень обов'язковими були жертовник і глиняна піч. На думку дослідників, будівлі поділялися на дві частини: нижня використовувалася для господарських потреб, а верхня — для житла. Підлогу своїх осель трипільці робили з глини, а стіни зазвичай розмальовували фарбами.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо, коноплі, бобові культури. Для обробітку землі використовували мотики з кам'яним або роговим наконечником. Землю зорювали дерев'яним ралом, використовуючи волів. Крім хліборобства, трипільці знали й скотарство (розводили велику й дрібну рогату худобу, коней тощо). Коли земля виснажувалася й урожаї знижувалися, трипільці покидали старе поселення й будували нове. Крім високого рівня хліборобства, трипільці досягли великої майстерності в гончарстві, виготовленні глиняного посуду. Вони залишили унікальну мальовану кераміку з використанням червоних, чорних та жовтих фарб.

Керамічний посуд винайшла жінка. Це була частина її домашнього господарства. Жінки ж були й першими гончарами. Про це дослідники дізналися, обстежуючи давню кераміку: на ній назавжди лишилися відбитки тендітних жіночих пальців.

Висока культура хліборобів-гончарів проіснувала 15 століть. Гончарство в ті часи було синонімом багатства.

Трипільці обробляли шкури тварин, пряли, ткали, виготовляли одяг та взуття.

Релігія та мистецтво. Релігійні вірування трипільців були досить складними. Як і в багатьох первісних племен, у них існувала віра в потойбічний світ, а також поклоніння певному божеству, віра в духів-покровителів. Оскільки головним заняттям трипільців було хліборобство, то відповідно й головним божеством була богиня родючості. Образи деяких тварин та природних явищ лягли в основу міфів трипільців. У трипільців існував культ бика (символізував сонце і чоловічу силу) та змія (символ охоронця дому).

На трипільських стоянках були знайдені моделі жител, фігурки тварин, жіночі статуетки. Більшість із цих фігурок використовувалася під час свят та релігійних обрядів. Учені вважають, що вони символізували родючість та господарський добробут стародавніх хліборобів. Жіночі статуетки виконували роль покровительок домашнього вогнища та оберегів від злих духів.

У мистецтві трипільці дуже часто зверталися до образу матері, але всі зображення були дуже примітивними, лише деякі з них мали в собі риси реалістичності.

Причини зникнення трипільської культури на рубежі 2000 року до н. є. остаточно не з'ясовані. За однією з версій, вона зникла під тиском войовничих кочівників.Середньостогівська культура (IV—III тис. до н. є.)

Племена середньостогівської культури з'явилися в Україні в IV тис. до н. е. й проіснували тут до початку III тис. до н. є. Основним заняттям представників цих племен було конярство. Дослідники довели, що саме ці племена першими у світі стали використовувати коня для верхової їзди. Крім цього, від цих племен у Європі поширився шнуровий орнамент, яким середньостогівці прикрашали свій посуд.

Досліджувати середньостогівську культуру допомагають кургани, які населення насипало над могилами своїх вождів та знаті.

Зміни, що відбулися в суспільстві з появою та використанням металів:

· удосконалилися знаряддя праці;

· збільшилася продуктивність праці;

· розвинулася приватна власність;

· почався розклад первісного суспільства й поступовий перехід до сусідської общини.Занепад родового ладу (кін. III—І тис. до н. є.)

Занепад родового ладу збігся з початком доби патріархальної родової общини (від грецьких слів patros — батько і arche — влада). Головну роль у суспільному та господарському житті став відігравати чоловік.

Найважливіші риси патріархату:

• розпадання родів і виділення окремих сімей;

• утвердження моногамного шлюбу;

• родовід і спадщина по чоловічій лінії;

• подальше розшарування суспільства за майновою ознакою і за ступенем впливу на розв'язання громадських та сімейних справ.

Перехід до патріархату пов'язаний з інтенсивним розвитком рибальства та ремесел. З'являється колісний транспорт, що посилює розвиток кочового скотарства.

До культур кочових скотарів цього часу вчені відносять:

• ямну (ямкову) культуру;

• катакомбну культуру.

Удосконалення знарядь праці дало новий поштовх у розвитку плужного хліборобства та осілого скотарства. Саме в цей період на території України з'являються культури хліборобів, які науковці зараховують до праслов'янських.Ямна культура (III—II тис. до н. є.)

На зміну середньостогівській культурі приходить ямна культура, що проіснувала на території від Нижнього Поволжя до Нижнього Подніпров'я від III тис. до н. є. до початку II тис. до н. є. її назва походить від того, що покійників представники цієї культури ховали в скорчених позах у ямах.

Ці племена також вели кочовий спосіб життя, проте в них існували свої центри — місця зимівель та поховальних пам'яток, що розміщувалися на пагорбах і були укріплені системою ровів та кам'яних стін. Як і в інших племен, у скотарів ямної культури була віра в потойбічний світ, обожнювання сонця й вогню, культ свійських тварин. Катакомбна культура (III—II тис. до н. є.)

На початку бронзової епохи в степах сучасної України з'явилися племена катакомбної культури, початок яким, на думку дослідників, дали племена ямної культури. Катакомбна культура проіснувала тут з XXIII по XVI ст. до н. є. її назва походить від гробниць-катакомб, які споруджували представники цих племен.

Ареалом розселення племен катакомбної культури вважають територію від Волги й Кавказу до пониззя Дунаю.

Провідна роль у цьому суспільстві належала чоловікові, у разі смерті якого його дружину вбивали і ховали разом з ним. Це явище досі не було притаманне жодній з відомих культур.

Матеріали катакомбної культури

З появою сильніших кочівників зі сходу катакомбна культура занепадає.

Початок залізного віку можна охарактеризувати так:

• відкриття заліза;

• удосконалення зброї та знарядь праці;

• поширення колісного транспорту;

• піднесення кочового скотарства.Довідка

За матріархату жінка посідала панівне становище в суспільстві. Осередком була материнська сім'я. З таких сімей складався матріархальний рід. Майно успадковувалося по жіночій лінії. Основні галузі господарства — мотичне хліборобство, рибальство, розведення свійських тварин.

Довідка.

Мезоліт (XI—VI тис. до н. є.) — середня кам'яна доба. Назва походить від грецьких слів mesos — середній, lithos — камінь.

Довідка.

Неоліт (VI — IV тис. до н. є.) — нова кам'яна доба. Назва походить від грецьких слів neos — новий та lithos — камінь.

Довідка.

Археологія — наука, що вивчає первісні, стародавні та середньовічні матеріальні пам'ятки (стоянки, поселення, поховання, знаряддя праці, рештки зброї, посуд, прикраси, предмети побуту). Досліджують пам'ятки шляхом розкопок, а також у лабораторних умовах.

Археологічна культура — сукупність археологічних пам'яток певної території і часу, що мають місцеві своєрідні особливості. Археологічна культура отримує назву за місцем першої знахідки або за певними визначальними ознаками, наприклад, за формою кераміки, обрядом поховання тощо. Дає змогу встановити рівень розвитку виробничих сил, культури, побуту того чи іншого народу або племені.

Довідка.

Енеоліт (V — початок II тис. до н. е.). У V тис. до н. є. людина відкрила мідь, проте все ще досить значну роль у господарстві відігравав камінь.

Довідка.

На території сучасної України кам'яний вік змінився добою бронзи (кінець III тис. до н. є. — початок І тис. до н. е.). Бронза — перший штучний метал, який отримували шляхом сплаву міді та олова.

Довідка.

Патріархат — епоха в розвитку первіснообщинного ладу. Для патріархату характерна керівна роль чоловіка в родинному, господарському та громадському житті. Існування патріархату збігалося з мідним, бронзовим, раннім залізним віком.

Довідка.

Залізний вік (І тис. до н. е.). У IX ст. до н. є. на зміну бронзовій добі прийшов залізний вік. Людина відкрила для себе залізо й навчилася його обробляти.

ukrhistory.com.ua

§1. Первісне людське стадо

На думку істориків, перші люди з'явилися в Африці близько 2,5 млн. років тому. До Європи найдавніші меш­канці прийшли лише через 700 тис. років. На території сучасної України перші люди з'явилися ще пізніше — близько 1 млн. років тому. їх переселення відбувалося двома шляхами — з Європи та Закавказзя. Про життя первісних людей нам насампе­ред сповіщають численні стоянки, які зна­йшли археологи. Найдавнішими з них ува­жають стоянку біля с. Королеве, що на Закарпатті, Мізинську стоянку на Десні, Кодак на Дніпрі, Кирилівську на території сучасного Києва, Лука-Врублівецьку на Дністрі, Амвросіївську на Донбасі та ін. Стародавні пам'ятки такого типу є й на те­риторії Криму — у печерах Кіїк-Коба, Старосілля та ін.

Перших людських істот учені назвали Ното habilis — людина вміла, тому що лю­ди тієї доби навчилися обробляти каміння й робити з нього знаряддя праці (кам'яні рубила, скребачки, різці та ін.). У резуль­таті цього розвинулася рука, людина поча­ла пересуватися на двох кінцівках. Звідси й друга назва — Ното erectus — людина прямостояча.

Вижити поодинці в суворих умовах дикої природи було неможливо. Полювати, збирати їжу та відбиватися від хижих звірів значно легше колективом. Так виникає первісне людське стадо, що стало першою суспільною формою об'єднання людей. Від тварин­ного стада його відрізняло те, що члени стада допо­магали один одному, споруджували сховища-житла, де переховувалися від холодів і негоди, вихову­вали дітей та передавали їм життєвий досвід. «Уміла, прямостояча» людина жила тепер у колективі, у якому для елементарного порозуміння необхідне спілкування.

Отже, у первісної людини розвивається мозок, і ви­никає мова як засіб спілкування. Таку людину вчені називають неандертальцем (термін походить від назви долини Неандер біля Дюссельдорфа в Німеччині, де вперше знайдено залишки людей подібної будови). На території су­часної України знайдено кістки десятьох неандертальців, що жили 50-100 тис.

років тому.

Близько 100 тис. років тому в житті первісних людей відбулися значні зміни. На Європу насунувся великий льодовик. Навколишній світ, до якого люди звикли й пристосувалися, змінився. Замість слонів, гіпопо­тамів і тигрів з'явилися величезні мамонти, печерні ведмеді, північні олені та інші пристосовані до холодів тварини. У цей час «великих випро­бувань» первісним людям довелося вчитися виготовляти одяг, розпа­лювати вогнище, будувати житло. Помітно вдос­коналилися кам'яні знаряддя праці: з'явилися ножеподібні пластини, списи-дротики зі спеці­альними загостреними кінцями, вироби з кісток і рогу тварин.

Первісне суспільство було першим етапом у розвитку людської цивілізації. Його найваж­ливіші риси:

• рівність усіх членів суспільства;

• колективний характер праці;

• спільна власність на знаряддя та результати праці;

• низька продуктивність праці.

Довідка. Первіснообщинний лад — перша в історії суспільно-економічна формація, що ґрунтувалася на колективній власності окремих общин на засоби виробництва та зрівняльному розподілі. Імовірно, виник близько двох мільйонів років тому, існував в окремих районах до V—VI тис. до н. є. Первіснообщинний лад поділяють на два періоди. Протягом першого періоду людина поступово виділилася з тваринного світу, створила найпростіші кам'яні знаряддя праці. Форма суспільно-економічних відносин — первісне людське стадо. Другий період — період родового ладу — був часом утвердження системи виробничих відносин первісного суспільства. Період поділяють на матріархат і патріархат.

Довідка. Палеоліт (1 млн. рр. тому -XI тис. до н. є.) — найдавніший та найдовший період в історії людства. Назва походить від грецьких слів рalaios — стародавній та lithos — камінь. Отже, палеоліт — це стародавня кам'яна доба.

§2. Родовий лад на території сучасної України

У боротьбі за виживання змінився не тільки спосіб життя первісної людини, але і її зовнішній вигляд. Вона стала схожою на «сучасну людину» — Ното sapiens— людину розумну. Цей різновид людини попивають ще кроманьйонцем (термін похо­дить від назви французької місцевості). На те­риторії України кроманьйонці жили близько 40 тис. років тому.

Суспільний лад. Близь­ко ЗО тис. років до н. є. сформувалися родові общини. Рід — великий колектив родичів, які спільно жили, працювали, вели господарство, мали спільне майно. Продукти полювання, рибальства та збиральництва порівну розподіляли між усіма членами роду. Кілька родів об´єднувалися в плем'я.

Спочатку провідне місце в родовій общині займала жінка. Цей період називають матріархатом (від латинського таterг — мати і грецького аrche — влада). Так, близько ЗО тис. років тому виникла нова суспільна організація — материнська родова община.

Релігія та культура. За часів родового ладу в первісних людей виникають релігійні вірування — тотемізм, магія, анімізм; мистецтво— танці, співи, наскельний живопис, різьба на кістках тварин, ліплення різних фігур тощо.

Тотемізм — вірування та обряди первісних людей, побудовані на уявленні єдності людини з тотемами — тваринами, рослинами й іншими предметами та явища­ми природи.

Магія — вірування та обряди первісних людей, пов'язані з вірою в можливість людини (чаклуна, мага) уплинути на іншу людину чи на явища природи.

Анімізм — віра первісних людей в існування душі та духів.

Загальні риси родового ладу:

  • кровно-родові зв'язки між членами общини;

  • спільні територія розселення, господарство, культура, мова, релігія тощо;

  • племінне самоврядування, яке складалося зі старійшин, військових вождів та ради племені.

У цей період почав танути льодовик. Планета наповнювалася водою — морями, річками, озерами, у яких водилося багато риби. Виникла потреба вдосконалити знаряддя рибальства — гарпуни, гачки, з'яви­лися рибальські сітки. Почали майструвати дерев'яні човни, уперше застосовуючи для цього сокири й тесла. Поява великої кількості водо­плавних птахів сприяла винайденню зброї дальньої дії — лука й стріл, які зробили полювання безпечнішим та ефективнішим. Полювали також і на звірів, чиї шкури використовували для виготовлення одягу. З приручен­ням собаки життя первісної людини стало значно простішим: він став її надійним помічником та охоронцем.

Узимку від холоду люди ховалися як у природних печерах, так і в житлах, влас­норуч збудованих з дерева та кісток тва­рин. Спочатку для обігрівання жител пер­вісні люди використовували вогонь, що виникав від блискавки, коли та підпалю­вала сухе дерево або траву. Пізніше стали самостійно добувати вогонь, підкоривши таким чином одну з природних стихій. До цього первісні люди вважали вогонь священним.

Отже, первісні люди за доби мезоліту: мислили, володіли мовою; виготовляли й застосовували знаряддя праці; добували вогонь; споруджували житла. Усе це ще більше віддалило людину від тварин.

Найважливішою подією цієї доби став перехід від привласнювальних форм госпо­дарства (мисливства, збиральництва та рибальства) до нових — відтворювальних скотарства та хліборобства).

Скотарство виникло з приручення тварин: собак, овець, свиней, кіз, корів. Цікаво, що в межах України місцевими прирученими тва­ринами були свиня й бик. Вівця та коза потра­пили сюди вже прирученими.

Хліборобство виникло зі збиральництва. Люди спостерігали за зерном, що потрапило в землю, і з часом самі стали вирощувати злаки.

Розвиваються також ткацтво та гончарство.

За доби неоліту з'явилися мотика, кістя­ний серп, шило тощо. Для виготовлення знарядь праці широко використовували кремінь. Люди навчилися шліфувати по­мерк мі знарядь праці, загострювати леза, і свердлили отвори.

Поступово жінка починає втрачати провідну роль уроді.

Найвідоміші археологічні культури, що існували на теренах нашої держави в добу неоліту:

Буго- дністровська культура (VI IV тис. до н. є.)

Перші хлібороби, яких називають творцями буго-дністровська культури, оселилися між Південним Бугом та Дністром наприкінці VI тис. До н.е. Населення цієї культури становили прийшлі з Криму групи людей, виходців з балканських та дунайських районів, а також нащадки місцевого населення. Представники цієї культури принесли з собою пшеницю та просо, а ще уміння їх вирощувати. Крім того, вони полювали й рибалили.

Усе більшу роль у їхньому житті відігра­вало скотарство.

Поселення перших хліборобів були неве­ликими — усього декілька будинків у кож­ному. Представники цієї культури зводи­ли прямокутні хати з плетеними стінами та вогнищем усередині. Люди користува­лися ліпленим уручну посудом, частина яко­го була ще гостродонною.

У середині IV тис. до н. є. буго-дністровська культура припинила своє існування.

Культура лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н. є.)

На Північному Прикарпатті та на Західній Волині жила інша група хліборобсько-скотарських племен — племена, відомі як дунайські. За­галом на території України відомо більше ЗО стоянок цієї культури. Спо­ріднені культури були поширені на території сучасних Великобританії, Франції, Німеччини, Бельгії, Голландії, Польщі, Угорщини та ін.

Основним заняттям дунайських племен було хліборобство. Вони ви­рощували просо, пшеницю, ячмінь та інші культури. Крім того, розво­дили велику рогату худобу, свиней, полювали, вдавалися до збираль­ництва, рибальства.

Кількість жител у поселенні не перевищувала десяти. Житлом для представників цієї культури служили легкі наземні будиночки з глиня­ними печами та вогнищами. Зазвичай на долівці жител та поруч із ними

були викопані 1-2 ями для господарських цілей. На відміну від племен буго-дністров­ської культури, племена цієї культури ма­ли глиняний посуд кулястої форми з тон­кими стінками та прикрашений кількома заглибленими лініями-стрічками. Звідси й назва культури — культура лінійно-стрічкової кераміки. У цих племен існува­ла віра в потойбічний світ.

Наприкінці V тис. до н. є. родові общини культури лінійно-стрічкової кераміки припинили своє існування.

У період енеоліту (у мідно-кам'яну добу):

• скотарство поступово відокремлюється під хліборобства;

• скотарство набуває кочового характеру;

• поруч з кам'яними знаряддями праці почали виготовляти мідні;

• Інтенсивно розвивається хліборобство та осіле скотарство. Найвідомішою культурою хліборобів є трипільська культура. До куль­тур кочових скотарів доби енеоліту належить середньостогівська культура.

Трипільська культура (IV—II тис. до н. є.)

У зазначений період досягли значного розвитку хліборобські племена Правобережної України та Молдови. Культура цих стародавніх хліборобів відома нам під назвою трипільської (за назвою с.Трипілля на Київщині, де їхні стоянки досліджено вперше). її відкрив Вікентій Хвойка 1893 року. Справжню сенсацію у світі викликали знайдені гончарні вироби трипільців.

Науковці знайшли всього понад тисячу трипільських поселень, серед них і в басейні Дніст-ра, на території сучасної Тернопільської області. Існує припущення, що у формуванні цієї культури взяли участь і деякі з буго-дністровських племен. Культура трипільців була дуже схожа на культуру Кукутені, що існувала на території сучасної Румунії (назва походить від сучасного с. Кукутені, де цю культуру досліджено вперше).

Ареал розселення. Спочатку племена цієї культури розселялися по берегах Південного Бугу й Дністра. Звідси розселення відбувалося на північ та схід, але на лівому березі Дніпра оселилася дуже незначна кількість племен трипіль­ської культури. На півночі межа розселення пролягла трохи південніше від сучасних кордонів України. Західна межа

розселення проходила по річці Стир, проте деякі племена оселилися в ме­жиріччі Стиру й Західного Бугу. Деякі групи трипільців, що жили на те­риторії сучасної Молдови, дійшли до північного узбережжя Чорного моря. У всі часи свого існування трипільці розселялися досить нерівномірно, і тому поряд з густонаселеними районами були й зовсім незаселені.

Суспільний лад. У трипільців основою суспільного ладу були родові традиції. Великі сім'ї об'єднувалися в роди, а роди, у свою чергу, — у племена; у племені могло бути кілька найстарших родів, навколо яких гуртувалися молодші. У поселеннях жили вихідці з різних родів, оскіль­ки шлюби між членами одного роду були заборонені. На пізньому етапі існування трипільської культури почали з'являтися союзи племен. Учені не можуть однозначно сказати, був у трипільців матріархат чи патріар­хат. Відомо, що в повсякденному житті зростала роль чоловіка, проте й далі жінка відігравала роль охоронниці сімейного вогнища та давніх тра­дицій. Поступово відбувався процес розшарування суспільства, стали виділятися сім'ї, що володіли значною кількістю майна. На думку істо­риків, у цей час на чолі племені стояв старійшина, який керував суспіль­ним та господарським життям.

Господарське життя і побут. На початку свого існування трипільці ут­ворювали невеликі поселення (зазвичай уздовж берега річки), кількість будинків у яких не перевищувала десяти. У цей час будинки трипільців були двох типів — легкі наземні та заглиблені в землю напівземлянки, у

яких жили взимку. Оселі опалювалися вог­нищами, для яких споруджувалися печі.

Поступово населення збільшувалося, три­пільські поселення вже складалися з кіль­кох десятків жител і господарських споруд, розташованих рядами або колами. Будівлі споруджували на зручних для оборони важ-кодоступних місцях на берегах річок, схи­лах долин, різних підвищеннях. З часому трипільців виникають великі поселення, схожі на міста (250-400 га). Історики вважають, що в них проживало по 10-20 тис. осіб. Будівлі буду­вали з дерева, вони мали кілька приміщень. У кожному з цих приміщень обов'язковими були жертовник і глиняна піч. На думку дослідників, бу дівлі поділялися на дві частини: нижня використовувалася для господар-ських потреб, а верхня — для житла. Підлогу своїх осель трипільці роби л н з глини, іі стіни зазвичай розмальовували фарбами.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Вони вирощунімііі пшеницю, ячмінь, просо, коноплі, бобові культури. Для обробітку землі використовували мотики з кам'я­ним або роговим наконечником. Землю зорювали дере­в'яним ралом, використовуючи волів. Крім хлібороб­ства, трипільці знали й скотарство (розводили велику й дрібну рогату худобу, коней тощо). Коли земля висна­жувалася й урожаї знижувалися, трипільці покидали старе поселення й будували нове. Крім високого рівня хліборобства, трипільці досягли великої майстерності в гончарстві, виготовленні глиняного посуду. Вони залишили унікальну мальовану кераміку з використанням червоних, чорних та жовтих фарб

Керамічний посуд винайшла жінка. Це була час­тина її домашнього господарства. Жінки ж були й першими гончарами. Про це дослідники дізнали­ся, обстежуючи давню кераміку: на ній назавжди лишилися відбитки тендітних жіночих пальців.

Висока культура хліборобів-гончарів проісну­вала 15 століть. Гончарство в ті часи було сино­німом багатства.

Трипільці обробляли шкури тварин, пряли, ткали, виготовляли оди і взуття.

Релігія та мистецтво. Релігійні вірування трипільців були досить складними. Як і в багатьох первісних пле­мен, у них існувала віра в потойбічний світ, а також по­клоніння певному божеству, віра в духів-покровителів. Оскільки головним заняттям трипільців було хлібороб-стіи), то відповідно й головним божеством була богиня родючості. Образи деяких тварин та природних явищ мніли в основу міфів трипільців. У трипільців існував культ бика (символізував сонце і чоловічу силу) та змія (сішнол охоронця дому).

11а трипільських стоянках були знайдені моделі жител, фігурки тварин, жіночі статуетки. Більшість із цих фігурок використовувалася під час.

та релігійних обрядів. Учені вважають, що вони символізували родючість та господарський добробут стародавніх хліборобів. Жіночі статуетки ви­конували роль покровительок домашнього вогнища та оберегів від злих духів.

У мистецтві трипільці дуже часто зверталися до образу матері, але всі зображення були дуже примітивними, лише деякі з них мали в собі риси реалістичності.

Причини зникнення трипільської культури на рубежі 2000 року до н. є. остаточно не з'ясовані. За однією з версій, вона зникла під тиском войов­ничих кочівників.

Середньостогівська культура (IV—III тис. до н. є.)

Племена середньостогівськоіі культури з'явилися в Україні в IV тис. до н. є. й проіснували тут до початку III тис. до н. є. Основним занят­тям представників цих племен було конярство. До­слідники довели, що саме ці племена першими у світі стали використовувати коня для верхової їзди. Крім цього, від цих племен у Європі поширився шнуровий орнамент, яким середньостогівці прикрашали свій посуд.

Досліджувати середньостогівську культуру допома­гають кургани, які населення насипало над могилами своїх вождів та знаті.

Зміни, що відбулися в суспільстві з появою та вико­ристанням металів:

• удосконалилися знаряддя праці;

• збільшилася продуктивність праці;

• розвинулася приватна власність;

• почався розклад первісного суспільства й поступовий перехід до сусідської общини.

Занепад родового ладу збігся з початком доби

патріархальної родової общини (від грецьких родового ладу ., - . 7 1 ч тГ

(кін. Ш-І тис. до н. є.) СЛ1ВРаіГ08 ~~ батько і агсНе — влада). Голов­ну роль у суспільному та господарському жит­ті став відігравати чоловік.

Найважливіші риси патріархату:

розпадання родів і виділення окремих

сімей;

утвердження моногамного шлюбу;

родовід і спадщина по чоловічій лінії;

подальше розшарування суспільства за майновою ознакою і за ступенем впливу на розв'язан­ня громадських та сімейних справ. Перехід до патріархату пов'язаний з інтенсивним розвитком рибальства та ремесел. З'являється ко­лісний транспорт, що посилює розвиток кочового скотарства.

До культур кочових скотарів цього часу вчені відносять:

• ямну (ямкову) культуру;

• катакомбну культуру.

Удосконалення знарядь праці дало новий поштовх у розвитку плужного хліборобства та осілого скотар­ства. Саме в цей період на території України з'явля­ються культури хліборобів, які науковці зараховують до праслов'янських.

Ямна культура (III—II тис. до н. є.)

На зміну середньостогівській культурі приходить ямна культура, що проіснувала на території від Нижнього Поволжя до Нижнього Подні­пров'я від III тис. до н. є. до початку II тис. до н. є. її міста походить від того, що покійників представники цієї культури ховали в скорчених позах у ямах.

Ці племена також вели кочовий спосіб життя, про­те в них існували свої центри — місця зимівель та поховальних пам'яток, що розміщувалися на пагор-ґніх і були укріплені системою ровів та кам'яних «•тім. Як і в інших племен, у скотарів ямної культу­ри Пула віра в потойбічний світ, обожнювання сонця і\ иогню, культ свійських тварин.

Катакомбна культура (III—II тис. до н. є.)

На початку бронзової епохи в степах сучасної України з'явилися пле­мена катакомбної культури, початок яким, на думку до­слідників, дали племена ямної культури. Катакомбна культура проіснувала тут з XXIII по XVI ст. до н. є. її назва походить від гробниць-катакомб, які споруджували представники цих племен.

Ареалом розселення племен катакомбної культури вва­жають територію від Волги й Кавказу до пониззя Дунаю. Провідна роль у цьому суспільстві належала чоловікові, у разі смерті якого його дружину вбивали і ховали разом з ним. Це явище досі не було притаманне жодній з відомих культур.

З появою сильніших кочівників зі сходу катакомбна культура занепадає.

Початок залізного віку можна охарактеризувати так: відкриття заліза;

удосконалення зброї та знарядь праці; поширення колісного транспорту; піднесення кочового скотарства.

studfiles.net

Родовий лад

Слово «воспитание» з давньоруської мови, має корінь «питать» ( годувати) і префікс «вос», що означає ріст вгору. Дитинство дітей обох статей протікало в одних і тих же умовах: хлопчики і дівчатка жили на половині своїх матерів, ходили з ними збирати рослинну їжу, а у вільний час грали у спільні ігри. Коли їм виповнювалось 10-12 років (тобто починався період статевого дозрівання), вони розділялись: дівчата-підлітки йшли в стан жінок, а хлопці — в стан неодружених чоловіків і вдівців.

Дівчат і хлопців виховували старці.З цього моменту починалось їх роздільне життя і виховання.

Мета виховання: діти мають стати повноцінними членами цієї культури, частиною якої були батьки; бути образом-дзеркалом старших; продовжувати культуру за існуючим зразком.

Виховання в первісному суспільстві носить суспільний характер і разом з тим залишає значне місце самостійності дитини. Воно, з одного боку, має дуже м'який характер, і відсталі племена майженіколи дітей не б'ють, з другого боку, воно набирає дуже суворих форм. З раннього віку діти, особливо хлопчики, стають в значній мірі самостійними: з 3-4 років починають полювати, ставлять капкани на птахів, вміють керувати човном, в 6-8 років ловлять рибу, полюють, проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість (лежачи на спині, на долоні руки тримають годинами кілька зерен, доки не прилетить птах, щоб в той момент затиснути його в руці). В 8-9 років дівчинка починала шити, доїти, тобто робити майже все, що робить жінка в господарстві. До 13-14 років більшість юнаків ставали самостійними мисливцями, які не боялися виступити навіть проти великого звіра(трудове виховання).

Правила поведінки подавалися у численних обмеженнях і заборонах (табу).

Коли підростаюча людина досягала певного віку, набувала життєвого досвіду і трудових навичок, то переходила в групу повноцінних трудівників. Такий перехід з часом у багатьох племен супроводжувався посвяченням підлітка у повноцінні члени роду. Юнак чи дівчина, які повинні були стати повноправним членом роду, піддавалися спеціальному обряду — ініціації (своєрідна церемонія посвячення, екзамен на зрілість).

На останніх етапах розвитку матріархатуз'явились«будинки молоді»— перші заклади для життя і виховання підростаючих людей, окремі для хлопчиків і для дівчат. Будинки молоді — це перші виховні заклади в історії людства, в яких працювалиперші вихователі,

Подальший розвиток продуктивних сил приводить до нової організації родового суспільства — патріархату.На стадії патріархальної родової общини виникланеобхідність в більш організованому вихованні:родова община доручала виховання підростаючого покоління найбільш досвідченим,спеціально виділеним людям. Здійснення виховання особливими людьми, виділеними родовою общиною, розширення і ускладнення його змісту і програми випробувань, якими воно завершувалося, — все це свідчило про те, що в умовах родового ладу виховання почало виділятися як особлива форма суспільної діяльності.

№4.

Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктографічні школи ( від гр. pіctos – писаний фарбою, мальований і gramma – пишу; мальоване письмо ). Ці школи виникли за 7 тис. років до н.е. на території нинішньої Мексики. У той час там проживали племена інків та майя. Тому у деяких історичних дослідженнях цей період називають культурою майя.

Неминучим наслідком появи регулярного додаткового продукту і приватної власності було виникнення соціально-економічної диференціації. Багатства і привілеї знаті вимагали охорони від зазіхання з боку бідних і рабів — виникає держава.

Перші держави виникли на Стародавньому Сході (рабовласницькі деспотії) в басейнах великих рік: Шумерія, Вавілонія, Асірія — в долині Тігра і Єфрата, Єгипет — на берегах Нілу, Індія -- в басейні Інда і Ганга, Китай — на ріках Янцзи і Хуанхе. Основними функціями держав були: збирання податків; створення постійного війська; організація суспільних робіт: будівництво храмів, пірамід, каналів; підготовка чиновників і жерців тощо.

Виховання в державі Шумерів (шумери зVтисячоліття до н.е. жили в південній Месопотамії, в кінціIIтисячоліття до н.е. вони злились з вавілонянами і асірійцями і припинили своє самостійне існування).

У середині III тисячоліття до н.е. у шумерів образне чи піктографічне письмо перетворюється вієрогліфічне (від грецьк. Иегоз — священний і діірпо — вирізаю, вирізаний на камені священний знак), у якому фіксовані знаки означали окремі слова чи, як в наших сучасних ребусах, їх важливі склади. Дещо пізніше воно поступається місцемієратичному письму(Єгипет, Шумерія, Вавілон, Ассірія, Аккадія, Індія тощо). Воно нагадує нинішнє арабське письмо.

З появою письма з метою підготовки писців виникають школи. Завданням першої в історії людства школи стала передача учням того рівня наукових знань, якого зміг досягти народ на перших ступенях розвитку цивілізації (з ботаніки, зоології, географії і мінералогії, математики, граматики, літератури), і не лише передача, а й прагнення навчити і виховати покоління, яке в майбутньому вдосконалить ці знання і буде сприяти їх засвоєнню наступними поколіннями.

Приблизно у ІV тисячолітті до н.е. відбулося об’єднання невеличких держав на берегах річки Ніл. Так виникає рабовласницька держава Єгипетна чолі з фараоном. Саме у цей період і з’являються два типи шкіл:школи жерців(їх називали школами каліграфічного письма) та школи писців (школи ієратичного письма).

Загалом в школах жерцівнавчалися хлопчики із жрецьких родин. Кількість учнів становила не більше 10. Вони вивчали ієрогліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, давньоєгипетський релігійний культ. Школи ці влаштовувалися при храмах і називалисярамессеум. Термін навчання сягав до десяти років, оскільки надто складно давалося оволодіння магією, чаклунством, народною медициною, а також навичками зображення ієрогліфів. Всіма цими знаннями, уміннями володіли жерці, що становили пануючу касту у Єгипті. Оволодіння грамотою, науками набувало тут кастового й релігійного характеру.

Однак потреби господарського, суспільного життя, управління державою спонукали до створення у ІІІ-му тисячолітті шкіл писців. Саме у цих закладах готували майбутніх державних чиновників Єгипту. У зв'язку з існуванням розвинутого бюрократичного апарату при палаці фараона, а потім і при храмах, з'явилися школи писців, в яких навчалися хлопчики з 5 до 16 років, причому, починаючи з 12 років, вони паралельно працювали в канцеляріях, виконували обов'язки писців (скрибів).

Виховання в Стародавній Індії(III тис. до н.е.) В Індії, з її кастовою системою та культурою і сильним впливом релігії, виховання носило кастовий характер. Індійську культуру оформили брахмани — найвища священна каста; тільки вони могли мати відповідне виховання, і як" свита каста, що служить богу, мали магічне, таємне життя. Вони присвячували своє життя вивченню святих книг — «Веди»,;які є джерелом індійської культури. Це привело до раннього розвитку мовних та літературних студій, бо мова цих книг (санскрит) та їх алегоричний зміст вимагали значних коментарів.

Навчання дітей вищої касти відбувалося у школі брахманів (жерців).З приходом до школи відбувався акт прийняття дитини до релігійної спільноти і відбувався акт опоясування святим шнуром

Виховання нижчих каст — шляхетської, військової — здійснювалося в школах кшатріїв і охоплювало науку володіння зброєю, їзду верхи, гімнастичні вправи, а також математику, поезію, музику, етику і танці.

Плати за навчання не було. Батьки дарували вчителю подарунки.

Найнижчі касти не одержували подібного виховання.

У Древньому Китаїперші навчальні заклади з’явилися на початку періоду Шань-Інь (1766 р. до н.е.). У ці часи школи мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання у школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом “Лю-і”, етикетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука, керуванням колісницею. Загалом, навчалися у школах понад 15 років. Лише біля 10 років хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи (потрібно було завчити 3–4 тисячі знаків ). Методи навчання: запам'ятовування, наслідування, обмеження свободи та ініціативи. Навчання вимагало від учнів великої старанності. У школах панувала сувора дисципліна, застосовувались фізичні покарання.

5

studfiles.net

1.Первісне суспільство на території України (до 40 тис. Років до н. Е.)

ПІТІКАНТРОПИ (1 млн-150 тис.р. тому)- ранній палеоліт. Зміна клімату, панували холодні степи; зменшувався тваринний світ. ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ- полювання. 30 тис. р. тому приручили природній вогонь. Більше 10-и різновидів знарядь праці(кам’яне рубило). Жили первісними гуртками від 5-10 осіб, 2 покоління: діти-батьки-діти. Середня тривалість життя 10-11 років. Спадщина: вміння користуватися вогнем природного походження. Стоянки: с. Королеве на Закарпатті, Лука-Врублевецька (Дністер), ізюм (Харківщина).

НЕАНДЕРТАЛЬЦІ (150-35 тис. р. тому)- людина вміла(середній палеоліт). Знову похолодання. Витіснили пітекантропів. Жили- первісними гуртками по 10-15 чол. Трив. Життя-10-11 років. Заняття: полювання на дрібних тварин(ЗАГІННЕ), збиральництво втрачає роль бо похолодало. Статево-віковий розподіл праці: чоловіки-полюють, виготовляють знаряддя праці; жінки- займаються домогосподарством і збиральництвом; діти-беруть приклад з дорослих. Знаряддя праці: ручні рубила, проколки, кам’яні ножі, кам’яні гостроконечники. Спадок: оволодіння технологією видобування вогню, з’являлися зародки релігії у вигляді культу вогню, медицини, мистецтва. Основна маса неандертальців зосереджувалася на високих берегах річок, Донецька височина, передгір’я кримських гір(найбільша густота населення). Стоянки: Молдово(Дністер), Каїк-Коба, Шайтан-Коба (Крим), Антонівка (Донбас), Рихта (Волинь).

НЕОАНТРОПИ(КРОМАНЬЙОНЦІ)- 40(30)-35 тис.р.тому – пізній палеоліт. Людина розумна. Клімат: подібний до сучасного (декілька разів змінювався). Добували і користувалися вогнем. Відбувався прискорений розвиток цивілізації. Заняття: полювання на великих тварин - мамонтів, зубрів, бізонів; рибальство, збиральництво. Утверджувалися родові общини замість первісного гурту. Знаряддя праці: комбіновані списи, кам’яні ножі, проколки, скребла, дротики. 11-12 тисячоліття – винайшли мореплавний човен, що підняв рівень рибальства. Житла: землянки, напівземлянки. Стоянки: Амвросіївка (Донбас), Мізин (Чернігівщина), Межиріч (Черкащина), Кирилівська (Київ).

2. Общинно-родовий лад на території України (40 тис. Р. До н.Е.- 7 ст. До н.Е.)

Первісне (людське) стадо – колектив найдавніших людей. Рід – колектив кровних родичів, які мали походження від спільного предка. Родова община – група кровних родичів, яка вела спільне господарство і мала спільну власність: матріархат і патріархат. Сусідська община – складалася з окремих господарств і утворювалася трудівниками, які не є родичами. Плем’я – група родових общин, які мають спільні органи влади, духовну та матеріальну культуру.

5 тис. до н.е. – з Балкан через середнє Подніпров’я приходять трипільці.

1 період трипілізації (приблизно 3 тис. р.) Розселилися: до Дніпра, Прип’яті, Буги.

2 період (розквіту)-300-600р. – розквіт ремесла, збільшення розміру поселень, пошир. на київську придніпровську, волинсько-поліську територію.

3 період – занепад культури: найбільш розвинений криворізько-дніпровський і одеський регіон. Одеський район підтримував найбільш сталі відносини з греками. З цього часу склалися 3-и закономірності: 1) степовий регіон – скатарські культури, лісостеп – землеробні культури. 2) кожні 400-500р. хвилі переселення з середини Азії (напівосілі скотарі, катакомбні культури). 3) зрубна культура займалася одночасно землеробством, скотарством, ремеслом. Раз на 1 тис.р. відбувалося велике перенаселення народів.

Кімерійці переселялися з Азії до Пд. України. Займалися: кочовим скотарством. Вміли: виготовляти залізні знаряддя праці, залізну зброю виготовляли. Панували близько 400 р.

studfiles.net

Влада. Норми поведінки в первісному суспільстві (реферат) - Право

План

 

Вступ

1. Загальна характеристика соціальної поведінки

в первісному суспільстві.

2. Механізм здійснення влади в первісному суспільстві

3. Відмінність між публічною владою в первісномусуспільстві та державною владою.

Висновки

 

Вступ

На певних стадіях розвитку людства, зокрема при первіснообщинному ладі, держави і права не існувало. Довгий час люди існували в умовах так званого первісного стада, об'єднуючись в невеликі бродячі групи. В цей період, коли тільки формувалась цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці. Все, що здобувалося, було спільним.

Удосконалення знарядь і засобів виробництва, приборкання вогню сприяли розвитку вищої організації людського суспільства. З'явилися мисливські племена, а згодом сформувався родовий лад. Рід був об'єднанням кровноспоріднених людей, братів, їхніх дітей, онуків,які походять від спільного предка. В основі родової общини були колективізм у виробництві і споживанні, загальна власність і зрівняльний розподіл засобів виробництва для життя. У тих умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв'язків було відображення у свідомості людей спільносьі інтересів у вигляді рідства, провідну роль у піклуванні про сім'ю та веденні господарства відігравали жінки. Панування материнського ладу тривало декілька тисячоліть.З бігом часу щораз більше родів переходять до осідлого способу життя, займаючись землеробством, скотарством, рибальством. Жіноча праця поступово витісняється чоловічою.

Появляється батьківський рід – патріархат. В цей час відбувається перехід від кам'яних знарядь праці і зброї до металевих. Згодом роди починають об'єднуватися в більші організації – племена. Плем'я – це декілька родів, які проживали в одній місцевості, говорили однією мовою, мали спільні звичаї і традиції.Для первінощбщинного ладу характерною рисою є як певна організація суспільної влади, так і певні норми поведінки людей. Суттєвою рисою ціеї влади є своєрідне самоуправління, тобто відсутність особливого, професійного апараут управління, спеціальної групи людей, яка тільки цим і займається. Кожен рід, плем'я мали свої збори, в яких брали участь всі дорослі члени (чоловіки й жінки) на рівноправних засадах. На них обиралися вождь, старійшини, воєнначальники, вирішувались питання війни та миру, кровної помсти, прийняття нових членів роду тощо. Це була і релігійна і судова інстанції, тобто збори були верховною владою в середині роду, племені. Дещо вужчим органом управління була рада старійшин. Туди входили досвідчені старші люди, колишні вожді. Рада розглядала і вирішувала різні поточні питання. Крім неї у кожноиу колективі був ще одноособовий вождь. Вождь – не князь і не цар. Це особа виборна, він решим серед рівних, ніс відповідальність перед народом, його можна було у будь-який момент скинути, обравши іншого. Значно зростала його влада в час військових дій.

При первіснообщинному ладі існували і певні норми поведінки людей , так звані соціальні норми. Такими нормами були звичаї, традиції, які водночас були і правилами співжиття, і приписами релігійного характеру. Вони встановлювалися самим колективом, передавалися з покоління в покоління (наприклад, поважати старших, виконувати розпорядження вождів і старійшин, звичай кровної помсти). Виконувалися ці норми теж не з остраху перед владою, перед покаранням, а в силу громадської думки, вихованого з дитинства переконання, звички підкорятися цим правилам, встановленим, до речі, в інтересі всього роду, племені, а тому доцільними і справедливими.

1.Загальна характеристика соціальної

поведінки в первісному суспільстві.

Первісне суспільство в своєму історичному розвитку охоплює величезний період – від появи людини до виникнення перших цивілізацій. Упродовж цього часу сформувався фізичний тип сучасної людини, яка, пристосувавшись до клімату, створила найпростіші житла і знаряддя праці, започаткувала творення перших духовних цінностей, виробила первісні форми організації громадян та правила взаємовідносин між її членами.

Первісна епоха властива усім без винятку формам людської спільноти. Важливими джерелами для вивчення суспільних відносин первісного суспільства є археологічні, етнографічні та антропологічні матеріали, а також фольклорні пам'ятки, здобутки лінгвістики, геології.

Проблема періодизації первісного суспільства є однією з найбільш дискусійних, хоча ще в античному світі давньоримський філософ Тіт Лукрецій Кер зробив припущення про наявність в ітсорії первісного суспільства кам'яної, мідної та залізної епох. Також цією проблемою займалися іспанський єпископ Іелдор Севільський (570-636), французький філосов-просвітитель Ж. Кондорсе (1743-1794), датський вчений К. Томпсен (1788-1865), шведський природодослідник С. Нільсон (1787-1887) та видатний американський історик, етнограф і археолог Л.-Г. Морган (1818-1881). Нині концепція Моргана поглиблена і уточнена.

Для першого періоду первіснообщинного ладу, який умовно називають дикунством, є характерними "поступове виділення людини з тваринного світу, привласнення готових продуктів природи, створення найпрростіших знарядь праці, здобування вогню та виникнення зачатків суспільних відносин”[1]. Першою формою суспільних відносин було первісне людське стадо, в межах якого відбувалося становлення суспільної людини.

Другий період – родовий лад, або варварство, був часом повного утвердження системи виробничих відносин первісного суспільства. За родового ладу основним осередком суспільства був рід, що об'єднував групу людей, зв'язаних спорідненням. У цей період виникає скотарство і землеробство.

Для нижньої фази варварства характерне запровадження гончарства. В східній півкулі середня фаза варварства почалася з одомашнення тварин, а в західній півкулі із догляду за рослинами та використанням у будівництві неопаленої цегли та каменю.

Сучасні дослідники в основу періодизації кладуть розвиток форм суспільної організації первісних людей. С.Т.Толстов запропонував розділити первісне суспільство на первісне стадо, первісну общину (материнський рід) , військову демократію. Т.Т.Єфименко виділив періоди первісного стада, первісної общини неандертальців та первісної родової общини. Всі дослідники сходяться на тому, що для первіснообщинного ладу є більш-менш характерним послідовний колективізм у виробництві і споживанні, спільна власність і зрівнювальний розподіл.

Початкову форму організації суспільства у вітчизняній суспільствознавчій науці часто називають первісним людським стадом. Інколи замість цього поняття використовують термін "праобщина”, початок якої збігається з виділенням людини з тваринного світу й утворенням суспільства.

Звичайно, виникнення цілеспрямованої трудової діяльності викликало зміну савлення людини до природи, а також зміну відносин між членами первісного людського колективу. Життя праобщини мало здебільшо осілий характер протягом багатьох століть. Значну роль тут відіграло полювання. Тварин лякали шумом, вогнем, кидали в них камені або гнали до глибокої ущелини чи прірви і там добивали їх. Мисливство, насамперед полювання на великих тварин, найбільше стимулювало зростання організованості праобщини, змушувало її членів згуртовуватися в трудовому процесі.

Одночасно вживання м'ясної їжі, в якій містяться найважливіші для людського організму речовини, спричинило прискорення росту, позитивно вплинуло на всю життєдіяльність первісної людини. Сім'ї у цей період ще не було. Існували невпорядковані шлюбні відносини між чоловіками і жінками. Плем'я характеризувалося відсутністю поділу на суспільні верстви, більш-менш однорідною культурою. Водночас це була кровноспоріднена спільність, а її свідомість була свідомістю родичів, нащадків одного предка. із розвитком внутрішньо-племінного розшарування почали виникати відмінності в культурі, насамперед, соціальної верхівки, а відтак і широких верств населення. Тоді не започаткували свою дію механізми руйнування кровноспорідненої спільноти племен.

У процесі переходу від родової общини до територіальної головним чином розвивалися стосунки між однородцями. Особливо даний процес прискорювався з виникненням війн, переміщенням населенням. Цьому також сприяло примітивне рабоволодіння з його широко використовуваним звільненням рабів, шлюбами між вільними та рабами та використанням рабинь як наложниць.

Первісна людина думала про свій рід, як про щось ціле, сама вона складала лише частину цього цілого і зовсім не головну частину, якою нікчемною вона була перед лицем грізної природи, якої перстала частиною роду. Якщо було видно узгодження волі окремих індивідів з волею цілого, яке перетворилося в спадкову звичку. Цю звичку в 1625 році Гуго Грецій назвав зачатками права.

Правила життя у племен, які жили в різних кліматах, оточені різними сусідами різні. Наприлад, в племенах, які жили на крайній Півночі виконувати одні звичаі обов'язково, інші – лише бажано, інакше будуть насміхатися. Так, соромно боятися смерті, просити помилування у ворога, красти, перекинутися човном в гавані, боятися вийти в море під час бурі, першому ослабнути, показати жадобу до їжі, вихвалятися , ласкати жінку в присутності сторонніх.

Не можна допустити братовбивства і обов'язкова родова помста. Священним був також поділ на класи, звичаї на полюванні і рибальстві, племенні обояди релігійного характеру. На всіх ступенях розвитку виробились звичаї, які намагалиьс протидіяти розвитку окремої людини за рахунок шкоди суспільству.

У всіх відомих первісних народів виробився дуже складний уклад родового життя, і в усіх тих написаних "укладах”, які охороняються переказами, є правила на всі викладки життя. Одні з них зберігають форми, які встановлені для здобування засобів харчування кожного окремо і всього роду разом. В них визначаються основи користування тим, що належить всьому роду: водами, лісами та інколи плодовими деревами – дикими і насадженими, мисливськими областями, а також човнами, є також строгі правила для полювання і кочування, правила для збереження вогню.

Потім визначаються особисті права і особисті відносини: розподіл роду на відділи і система можливих шлюбних відносин. Сюди також відносяться: правила виховання юнацтва, інколи в особливих " довгих хинсах”1, як це робилось у первісних людей на Тихому океані; відношення до старих і новонароджених, заходи попередження гострих особистих зіткнень, а також зіткнень з сусідськими родами, особливо в тому випадку, якщо це може призвести до війни. Особливо свято поважають установки, які торкаються релігійних вірувань і обрядів, пов'язаних з нормами роду, полюванням, переселенням.

По мірі розвитку суспільного життя відбувався перехід від інстинкту спілкування до розуміння необхідності справедливості в суспільних відносинах. В кожному суспільстві бажання і пристрасть одних людей невідворотно зіштовхуються з бажаннями інших і ці зіткнення тривали б до розпаду суспільства, але в первісних людей розвинулося почуття про рівноправність усіх членів суспільства. Якщо одна людина нанесла іншій рану, то відплата повинна була бути такою ж, але ні в якому разі не більшою.

В родовому побуті людина навчилася спочатку основному правилу: не робити другому того, чого не бажаєш, щоб робили тобі, і стримувати тих, хто не хотів підкоряится цьому правилу. Потім в людини розвинулась властивість ототожнювати своє особисте життя з життям свого роду.

Поняття про добро і зло виробилось не на основі того, що є добро і зло для окремої людини, а на тому, що є добро і зло для всього роду. Наприклад, принесення людських жертв для умилоствлення грізних сил природи – вулкану, морю, землетрусу. "Звичаєве право” для первісної людини більше, чим релігія для сучасної: воно складає основу його життя, а тому самообмеження в інтересах роду, а в окремих випадках самопожертва з тією ж ціллю саме звичайне явище.

В житті людини з самих ранніх часів виробилось два види відносин: в середені самого роду та з сусідніми родами, і тут утворився грунт для зіткнень та війн. Робились спроби впорядкувати взаємні відносини двох сусідніх родів. Заходячи в хижу, обов'язково зброю треба залишати при вході і навіть у випадку війни між родами обов'язково треба додержуватися деяких правил вдіносно колодязів і стежок по яким жінки ходять по воду. Але взагалі відносини до сусіднього роду (якщо з ними не ввійшли в федерацію) були зовсім інші, ніж в середені роду.

Спочатку рід складався з однієї сім'ї, потім з'являються сім'ї, причому жінки повинні були братися з другого роду.

Окрема привела до розпаду попереднього устрою, так як давала можливість накопичення багатства.

Велике переселення народів і постійні набіги сусідніх племен і народів привели до виділення воїнів. Одночасно з цим старі люди – зберігачі родових переказів, а також спостерігачі природи, які у своїй свідомості накопичили перші початки знань і блюстителі релігійних обрядів, намагались укріпити свою владу.

Потім, з виникненням держав, вони об'єдналися між собою – військова сила з церковною в своїй загальній покорі королівській владі.

2.Механізм здійснення влади в первісному суспільстві.

Історичний процес пов'язаний із улаштуванням людського співжиття. Це стосується як родової організації, так і держави. Патріархальна система поступається місцем політичній системі, чим було започатковано цивілізацію. У межах держави завершився перехід від неформальної спільності до формальних стосунків диференційованої соціальної струтури. Утворилася нова форма обумовленості поведінки людини.

Пута родоплемінного зв'язку змінила система етнічних, політичних стосунків. Утвердилося поняття родоплемінної дисципліни. Держава виявилася єдиною можливою формоюорганізації суспільного життя. Вона підняла людство до вищих форм соціальної організації. Будь-яка держава має свої специфічні ознаки: публічну владу, територіальний поділ, писемність, мову і закони.

Держава – основне знаряддя політичної влади в суспільстві, яка виникла в результаті суспільного поділу праці, появи приватної власності і утворення класів. При цьому важливу роль виконує право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою. Політичні системи в давнину мали подібні ознаки і властивості, зумовлені суспільно-економічною формацією. Ці системні періоди спаду і піднесення, застою, руху вперед і назад.

Одночасно з державою і писемністю з'являється і право, яке потісняє інші соціальні норми (звичаї, традиції), що виникли раніше. Будь-яка соціальна організація є спільна діяльність людей з метою задоволення їх потреб. Вона здійснюється за допомогою соціальних норм. Без них людське суспільство не могло б проіснувати і дня.

Право виникає як сукупність нових соціальних норм, обов'язкових правил поведінки, що формуються державою застосовуються і охороняються нею силою примусу. Спочатку воно діє у вигляді фіксованих звичаїв, виданих заможному стану, згодом, їх доповнюють і змінюють норми права і закони. Правові приписи посідають провідне авторитарне місце серед інших соціальних норм: звичаїв, традицій, норм моралі, релігійних канонів.

В давнину вважали, що людина за своєю природою егоїст, інстинкт самозбереження в неї переважає й поступається своєю першістю іншим почуттям лише у хвилину гострої небезпеки для суспільства і її дітей. І все-ж, якщо у людини є ідеал, то вона встановлює внутрішній регулятор поведінки. І проступки проти ідеалу викликають почуття провини.

Давні люди усвідомлювали значення таких цінностей, як справедливість, моральність, законність, свобода, совість, милосердя. Людина шукала у законі покровительства, безпеки, захисту своїх прав та інтересів, а за екстримальних ситуацій бачила в ньому останній шанс на порятунок.

Давні перекази та легенди багатьох народів у різних варіантах відтворюють початкові основи моральності, на яких базувалися стосунки між людьми. В обній із легенд йдеться про часи, коли "правив всевишній Світ, який взяв за дружину Совість, що опустилася до нього з неба. Від них народилася Краса, Правда, Хоробрість, Відвага, Віра, Надія, Любов і, насамкінець, Доброчинність”.[2]

Прабатьківщиною світової цивілізації є Стародавній Схід. Ща в 4 тисячолітті до н. е. в родючих долинах великих річок Африки і Азії виникли перші ранньокласові держави. Література, мистецтво Стародавнього Сходу, твори давніх мислителів про справедливість, право, законність, людські стосунки досі вражають і дивують наших сучасників.

Теплий клімат Єгтпту і Месопотамії, Індії, Південного Китаю в умовах надлишку родючого грунту і регулярних розливах річок забезпечував людині, якщо не було воєн, сприятливі, умови для існування. Витрати на одяг, взуття, паливо були мінімальними. Розвиток скотарства, землеробства відкривав можливості для отримання додаткового продукту, призводив до збагачення й відокремлення родового панства, руйнував патріархальну організацію, основним принципом якої була спільна власність і рівність усіх членів общини.

Для первісних людей єдиною владою була громадська думка. Вона регулювала громадське життя , правила поведінки. Основа норм поведінки багато в чому залежала від релігії. У кожному племені були свої мислителі, вчені, знахарі, пророки, лікарі. Рівень їх знань був набагато вищим, ніж у співгромадян. Знання трималися в таємниці, передавалися лише вибраним. Володіння цими секретами перетворювалося в могутню силу в руках окремих осіб та їх спільників і викристовувалосядля підкорення інших членів общини.

Спочатку родоплемінна знать дотримувалась принципу рівності і корисності для всіх членів общини, а згодом стали втримувати матеріальні блага в своїх руках, віддаючи їх частину своїм родичам, які виконували управлінські функції.

Держава слугувала не лише знаті, а й виконувала ряд функцій в інтересах всього суспільства.

У ІІ тисячолітті до н. е. в басейні річки Хуансе виникли царства Шань Чжоу, Цінь, Хань. Основну масу становили общинники, народ (шінь). Це були землероби, воїни, ремісники, купці. В одному із стародавніх написів зазначається: "Землероби повинні жити серед полів, воїни – в місцях дозвілля і бенкетів, ремісники – при палацах правителів, купці – біля базарів. Обов'язки станів фіксувалися в законах. Люди поділялися на "благодушних” і "низьких”. "Благодушні” напружували свій розум, "низький” люд напружував свою силу. Це установка правителів старовини”[3]

Основна маса рабів, невільників формуваласьіз полонених, їм відрізували ліве вухо. Ієрогліфи зображували рабів, які стоять на колінах із зв'язаними руками. Рабами ставали засуджені до каторжних робіт, а також особи, які потрапили у невідплатну боргову кабалу. Існував і самопродаж у рабство. Господар мав право безкарно зкалічити раба, надіти на нього колоди, вирвати ніздрі. Рабів убивали під час жертвоприношень за посухи, повені та інших стихійних лихах. Однак раб мав право на сім'ю, невелике майно і навіть викупитися на волю.

Царі вимагали, аби всі стани дотримувалися 3 головних чеснот: прямоти, суворості й милостивості. Вонислідкували за насторєм народу.

Один із царів вихвалявся: "Я зумів припинити лихослів'я. Тепер не посміють базікати!”. Проте хтось із знаті йому роз'яснив: "Захиститися від людського поговору важче, ніж від повені річок. Ти можеш заткнути роти. Але чи надовго? Уникнути заколоту лише стратами не можна!”. Ідеалом вважалося суспільство, в якому вельможі знають настрої народу.

В 390-338 р.р. до н.е. відбулисяоеформи царя Шань Яна. Зруйновано родову общину. Ледарів перетворено в державних рабів. Народ одержав універсальне звання – "чорноголові”. Жителі об'єднувалися по 5 і 10 сімей, пов'язаних круговою порукою. Мічце попередніх родових звичаїв посів закон. Реформи на якийсь час стабілізуали обстановку в країні. Літопис засвідчує: "Минуло десять років і народ царства Цінь переповнився великої радості. Зникла кривава помста, зменшилась злочинність. У містах зникли злодії та розжійники”.

В стародавній Ассирії були свої особливості. Зберігалися пережитки родового ладу. У містах існував колегіальний орган управління на зразок міського муніципалітету на чолі з городоначальником. Знатні городяни брали участь у його форуванні.

Наприкінці 16 століття правитель отримує військову владу. Ассирія була найагресивнішою державою Стародавнього Сходу. Дух мілітаризму, воєнщии стримували розвиток науки, знань. Архаїзм суспільних відносин позначився на змісті законів, супільних норм. У приниженому становищі перебувала жінка. Звичайна крадіжка тягнула за собою страту навіть якщо винною була жінка. Карались майнові злочини, зазіхання на власність. На практиці 50-100 канчукових ударів означали загибель людини. Чоловік міг піддати дружину тілесним покаранням. Він міг бити її, тягати за волоси, проколювати вуха. За приховування вкраденого чоловік міг відрізати дружині вуха і ніс. Чоловік зе перилюбство дружини міг відрізати їй носа, а її співжильця каструвати, він мав право також убити їх обох. За аборт жінку садовили на палю. Після цього хоронити її заборонялося. Вільна жінка, не затуливши обличчя, не могла з'являтися на вулиці. З відкритим обличчям могли холити рабині, облудниці, повії.

Смертна кара передбачалася у випадках, коли мужчина згвалтував заміжню жінку і його при цьому застали. Проте якщо заміжня жінка пішла до іншого чоловіка і він пізнав її, то страчували обох. Відмова від самосуду вважалась визнанням власної вини.

Населення хеттської держави займалося скотарством. Пережитки родових стосунків було існувння панкусу – зібрання воїнів, вільних підданих, здатних носити зброю. Він обговорював державні питання, розв'язував питання про затвердження претендента на царський престол. Пережитком матріархату пояснюється відносно високе становище і самостійність дружини хеттського царя. За порушення царської волі знищувалась уся сім'я винного. Про архаїчність хеттських законів свідчить наявність самосуду, кровної помсти. Передбачалось покарання за співжиття з матір'ю за батька, з дружиною брата, із власною дочкою, із сином. Не кралося співжиття батька і сина з однією і тієюж самою жінкою, а також з рабинею і повією. Збереглися пережитки багатомужжя.

Перелюство заміжньої жінки каралося смертю обох партнерів. Вдова могла ділити ложе з братом чоловіка, з свекором. Смертальне покарання передбачалося за скотолозтво, але те саме з конякою, мулом не заборонялося. Це свідчить про низький рівень культури, моралі.

В Єгипті особистість простої людини придушувалась азіатським деспотизмом, канонами жрецької ідеології. Раби продавалися на ринках. За злочин карав не гсподар, а держава. Подібними до рабів у домі рабовласника за становищем були дрібні слуги, кравці, носильники сандалів вельможі.

Общинники працювали на землі від світанку до сутінок. У кращому випадку їм залишали третину врожаю.

З 14 століття в Єгипті соціальне становище вільних осіб стало визначатися за родом їх занять. Жреці, лікарі відносилися до вищої касти, окремо – воїни. Свої касти мали кондитери, птахолови. В касті знедолених були ті, хто займався бальзамуванням трупів, виготовлення мумій. "Злодій у законі” також мав офіційне право бути членом своєї касти – злодійської корпорації, але за умови, що він сплачував податок.

Фатальна приреченість простої людини відбивалася в стародавньому написі: "Як вийшла людина з лона матері, так і зігнулася для свого начальника, підліток супроводжує воїна, чоловік стає воїном, старого віддають в землероби”.

Жреці стверджували, що фараонта інші начальники зберігають свою владу в потойбічному світі. На цій підставі в могилу його слуг клали мотику, коромисло. Шлюби між кровними родичами заборонено. Чоловік називав свою дружину сестрою, а вона його - братом. Чоловік міг тримати дружину за талію навть у громадських місцях. На відміну від греків, єгиптяни не цілувалися, а доторкались один до одного носами. Невірність чоловіка смертю не каралась, невірність дружини каралась смертю. У літературних творах жінок наділяли багатьма вадами: легковажністю, вередливістю, невірністю, бережливістю, лестивістю, нездатністю берегти таємниці. За те чоловіки – розсудливі, віддані, турботливі.

До злочинів відносились – повстання проти фараона, непокора властям, відмова брати участь у громадських роботах, пограбування гробниць, зловживання владою, крадіжки,хабарництво, чаклування, вбивство кота, лева, сови, летючої миші, якщо вони вважалися в даній місцевості священими.

На початковому етапі Стародавнього царства злочини проти родичів розбирав глава сім'ї, пізніше ця функція перейшла до судді. Легенди зберігають негативні відгуки про членів суддівського стану. Хабарників відсилали на каторгу, перед тим відрізавши носа. Грабіжників гробниць ставили до стовпа і забивали палицями, катували, відправляли на каторгу до рудників, ховали живцем – все даремно.

Глави міст-держав Стародавнього Шумеру – ени та лугали обиралися сходом, народними зборами громадян або радою старійшин, що свідяить про пережитки патріархально-родової демократії.

Передбачалися покарання лжесвідків, вдповідальність за неякісний обробіток чужої землі, або її захоплення. Винний платив потерпілому за пошкоджену кінцівку 10 сиклів срібла. Закон охороняв сім'ю і гідність жінки, навіть якщо вона була рабинею. За згвалтування жінки полягав штраф – 5 сиклів срібла, за наклеп на чужу дружину – третина міни. Разом з тим раби стояли на рівні волів, віслюків.

Таким чином, можна констатувати велику різноманітність форм суспільних відносин, різних форм здійснення влади в часи переходу від родового ладу до створення великих рабовласницьких держав.

 

3.Відмінність між публічною владою в

первісному суспільстві та державною владою.

Держава є формою організації суспільного життя, системою управління, що забезпечує цільність суспільсва, його правильне, стабільне функціонування. Тому виникнення її обумовлено відповдними потребами у зміні його станів, у першу чергу, ускладненням власне соціального життя, якісний стрибок якого виявив неспроможність "первинної демократії" у нових умовах ефективно виявляти, забезпечувати та охороняти загальні інтереси.

Виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберігати свою цілісність за його розшарування на нерівні за своїм становищем соціальні верстви, в здійсненні ефективного соціального управління за умов збільшення населення, заміни безпосередніх родових зв'язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя.

Всі ці та інші зміни в розвитку суспільства призводять до необхідності у черговому поділі суспільної праці на матеріальну та ідеологічну, а також остаточного відокремлення зі сфери матеріального виробництва прошарку населення, який за своїми якостями та здібностями був би спроможний адекватно осмислити закономірності розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальних умов існування.

Етап поділу суспільної праціпризводить до розшарування суспільства на два угруповування, різних за джерелом виникнення, функцій, закономірностей розвитку. Угрупування членів суспільства, щр були зайняті безпосередньо у матеріальному виробництві, виникли і об'єднувалися на основі єдності матеріально-виробничих і соціальних інтересів, а ті, що займалися управлінням, - на соціальних та політико-управлінських.

Подальше збільшення населення , розвиток продуктивних сил, утворення спільності більш високого порядку ніж община, та обумовлена цими процесами зростання конфліктних ситуацій приводить до того, що охоронна діяльність із безпосередньо суспільної трансформується у професійну. Для виконання охоронних функцій в общинах і племенах утворюються відповідні посади, що й було первинною формоб державної влади.

Завершення розпадувлади родового ладу і утворення власне держави пов'язане з всановленням публічної влади, що є її суттєвою ознакою. Якщо армія і флот яу первинна форма публічної влади існували у вигляді озброєної сили пануючуго класу, що безпосередньо зливалися з ним, і тому протистояли тільки більшості населення, то сворення поліції є наступним етапом відчуження держави від суспільства. Держава виступає вже як озброєна влада, яка відокремлена і стоїть не тільки над більшістю населення, але й над кожним окремо членом пануючого класу. Публічна влада повністю не зливається з державою – це особливим чином організована влада фізичного примусу у вигляді армії, флоту, поліції, в'язниць.

Особливість місця і ролі публічної влади в державі визначається її матеріальністю, що якісно відрізняє її від ідеологічної сили держави, яку значною мірою формує чиновництво.

Із виникненням писемництва виникає і з'являється можливість втілення велінь і рішень чиновників і письмову форму, що робить можливим доведення цих рішень до загального відома усіх членів суспільства.

Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства привів до відокремлення права у формі письмових законів від безпосередньо матеріального життя, перетворення звичаєвого права у загальнообов'язкове, здійснення якого забезпечувалося методами фізичного та економічного примусу.

Висновок

Узагальнюючи характеристику прав та норм поведінки первісного суспільства, можна констатувати зародження перших зачатків влади.

Вже в період існування первісного стада, коли тільки формувалася цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці, люди об'єднувалися в досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю праобщинам була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалася на владі вожака, мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи зв'язкового спілкування, відображувала спільність інтересів первісних людей.

Більш чи менш упорядкована форма соціальної організації виникла за добу родової общини. В її основі були колективізм у виробництві і споживанні, загальна власність і зрівняльний розподіл засобів до життя.

У тих умовах, коли єдиною формрю усвідомлення соціальних зв'язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді рідства, провідну роль у піклуванні про сім'ю відігравали жінки. Об'єднання родів і племена здійснювалося на основі шлюбних зв'язків внаслідок заборони їх всередині роду. Спільною властивістю роду була земля – головний засіб для полювання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці. Низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного розподілу в інтересах усіх членів роду незалежно від участі у спільній трудовій діяльності, але за індивідуальними потребами.

Ці обставини обумовили і відповідну організацію влади – первісного народовладдя. Суспільні справт вирішувалися волевиявленням усіх дорослих членів роду на їх зібраннях. Роди очолювалися старійшинами – найбільш поважаючими та досвідченими людьми. Всі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини, поряд з іншими членами роду, приймали участь у спільній трудовій діяльності. Їх влада засновувалася на сосбистому авторитеті, інтелектуальних та самостійних достоїнствах, добровільному виконанні їх рішень членами роду. Ця влада поєднувалася з родовою общиною, не відокремлювалася від неї, уособлювала господарську, військову і наглядову функцію. У разі порушення звичаїв суспільний примус застосовувався у вигляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра покарання визначалася старійшинами.

З розвитком родових общин змінювалася і організація влади, переважно в напрямкуієрархізації органів влади. Велике значення надавалося єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принцип представництва і голови господарств входять в родові общинні ради, а їх голови – в ради племен. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувається поділ влади на світську, військову, релігійну.

Поряд зі старійшинами, військовими вождями з'являються інші лідери – так звані "великі люди”. За рахунок своїх особистих якостей та багатства набувають вониавторитету серед сородичів.

З'являються перші ранньокласові суспільства з формальними стосунками серед населення. Держава виявляється найкращою формою організації суспільного життя. Право займає переважаюче місце серед інших соціальних норм.

Список використної літератури:

1. Алексєєв В.П.,ПершицА.І., Історія первісного суспільства, -

М., -1990.

2. Бролей Ю.В., Історія первісного суспільства. - М., -1998.

3. Дробишевский С.А, Политическая организация общества и права: историческое место и начало эволюциию –Красноярск:

Изд-во Красноярского ун-та. –1991.-с.186

4. Копєчиков В.В. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.- К.-Юрінком.-1997.-с.97

5. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах.- том1. Теория государства. М.: Издательство «Зерцало»,1998.-с.416.

6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник.-К.: Атіка.-2001.- с.176.

7. Скакун О.Ф. Теория государства и права.:Учебник.- Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.-с.704.

8. Станко В.Н. та ін. Історія первісного суспільства: Підручник.-К.: Либідь, 1999.-с.240

9. Тейлор Е.Б. Первобитная культура. М.- 1989.

10. Федотов Н.Т. Історія держави та права зарубіжних країн.- К. –1993.

11. Шевченко О.О. Історія держави та права зарубіжних країн.- К.-1995.

Реферат на тему: Влада. Норми поведінки в первісному суспільстві (реферат)

Схожі реферати

5ka.at.ua

26. Виникнення родової громади (виникнення екзогамії)

Основною одиницею суспільства була родова громада - об'єднання на основі родинних зв'язків людей, що вели спільну господарську діяльність. На більш пізніх стадіях розвитку виникають племена, що поєднують близькі роди, а потім і союзи племен. Укрупнення суспільних структур було вигідно суспільству. Воно дозволяло більш ефективно протистояти силам природи, використовувати більш продуктивні прийоми праці (наприклад, полювання загоном), успішно відбивати агресію сусідів і самим нападати на них: відбувалося поглинання більш слабких, необ'єднаних. Разом з тим укрупнення сприяло більш швидкому освоєнню нових знарядь і прийомів праці. Однак сама можливість об'єднання у вирішальній мірі залежала від рівня розвитку економіки, від продуктивності праці, що визначали, яку кількість людей могла вигодувати певна територія. Усі найбільш важливі питання життя роду вирішувалися загальними зборами його членів. Кожний дорослий мав право брати участь в обговоренні й вирішенні будь-якого питання. Для здійснення оперативного керування обирався старійшина - найповажніший член роду. Посада була не тільки виборна, але й змінювана: як тільки з'являлася більш сильна (на ранніх щаблях розвитку), більш розумна, досвідчена людина , він заміняв старійшину. Особливих протиріч при цьому не виникало, оскільки, з одного боку, жодна людина не відокремлювала себе (і своїх інтересів) від роду, а з іншого боку - посада старійшини не давала ніяких привілеїв (крім поваги): він працював нарівні з усіма й одержував свою частку, як і всі. Влада старійшини ґрунтувалася винятково на його авторитеті, повазі до нього інших членів роду. Плем'я управлялося радою старійшин, що представляли відповідні роди. Рада обирала племінного вождя. Ця посада також на ранніх етапах суспільного розвитку була змінювана та не давала привілеїв. Союз племен управлявся радою племінних вождів, що обирав вождя союзу (іноді двох, один із яких був військовим вождем). З розвитком суспільства поступово усвідомлюється важливість гарного керівництва, і поступово відбувається його спеціалізація, а та обставина, що особи, що здійснюють керування, накопичують відповідний досвід, поступово приводить до довічного заняття суспільних посад. Нормативне регулювання. Жодне співтовариство (тварина, а тим більше людське) не може існувати без певного порядку у відносинах його членів. Закріплюючий такий порядок правила поведінки, у якійсь частині успадковані від далеких предків, поступово формуються в систему норм, що регулюють виробництво й розподіл, сімейні, родинні й інші суспільні зв'язки. Ці правила закріплюють на основі накопиченого досвіду найбільш раціональні, вигідні для роду й плем'я відносини людей, форми їхнього поводження, певну співпідпорядкованість у колективах і т.п. Виникають стійкі звичаї, які передаються з покоління в покоління й дотримуються в переважній більшості добровільно, у силу звички. У випадку ж порушення вони підтримуються всім суспільством, у тому числі й примусовому заходах , аж до смерті або рівносильного їй вигнання винного. Спочатку закріплюється, видимо, система заборон (табу), на основі яких поступово з'являються звичаї, що встановлюють обов'язки й права. Зміни в суспільстві, ускладнення соціального життя приведуть до появи й закріплення нових звичаїв, збільшенню їхнього числа. Розвиток первісного суспільства у всіх регіонах спочатку відбувалося однаково. Однак на стадії переходу до держави шляху людства розійшлися. У більшості регіонів миру, зокрема в Азії й Африці, перші держави виникли в зонах поливного землеробства. Це вимагало проведення великих суспільних робіт з будівництва каналів і інших іригаційних споруджень, що обумовило збереження сільськогосподарської громади й, отже, суспільної форми власності на землю. У Європі ж, де таких робіт не було потрібно, відбулося розкладання громад і виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні державної власності (Спарта). Це вплинуло на процес виникнення держави й права, а також на характер і держави, і права. Суспільно-економічна формація - це історично певний щабель суспільного розвитку із властивим їй особливим способом виробництва, своїм історичним типом суспільних відносин. А тому що основним виробничим колективом, осередком соціально-економічних відносин первісного суспільства на всьому протязі його історії була громада, не буде перебільшенням затверджувати, що головний зміст розвитку первіснообщинної формації - розвиток первісної громади, а спосіб виробництва, властивий цієї формації, первіснообщинний спосіб виробництва. Первісні мисливці й збирачі дотепер живуть у різних соціально-історичних і природно-географічних умовах, відповідно до яких вони змушені будувати, а при необхідності перебудовувати свій суспільний побут і культуру. Для їхньої громадської організації характерні гнучкість, рухливість, пристосовність, як не суперечить це розповсюдженим поданням про первісність. Інакше первісне суспільство не змогло б пережити різкі зміни кліматичних умов у плейстоцені й голоцені, заселити нові материки. Все це до того ж ускладнювалося крайньою роз'єднаністю населення. Пропонована модель громади як щодо стабільного суспільного інституту і як сукупності рухливих, що міняють свій склад і величину господарських груп є оптимальною формою соціальної адаптації; остання дозволила людському суспільству зберегтися й освоїти майже всі екологічні зони земної кулі. Вона була створена суспільством при самому його виникненні, а потім видозмінювалася й удосконалювалася протягом всієї історії первісності. Називаючи громаду оптимальною формою соціальної адаптації, я маю на увазі лише провідну тенденцію. Можливості до адаптації, закладені в громаді, не можуть бути реалізовані в кожному окремому випадку. Первісна громада - форма соціальної адаптації до умов середовища, як природної, так і соціальної. Це - найбільш динамічна організація самого первісного соціуму. Пластичність, рухливість первісної доземлевласницької громади - от у чому причина надзвичайної стійкості цього інституту. Саме завдяки названим властивостям громада дала первісному суспільству можливість зберегтися в самих несприятливих екологічних умовах, у кризових демографічних ситуаціях, пережити війни, епідемії, голод і інші потрясіння, ці властивості зробили громаду провідною суспільною формою первіснообщинного ладу. Існує припущення, що громада виникла одночасно з виникненням самого людського суспільства, що первісна громада була першою й основною формою людського гуртожитку, я керуюся принципом історико-матеріалістичного монізму, що затверджує генетичну первинність матеріально-виробничої діяльності й відповідно тих структурних одиниць суспільства, тих соціальних інститутів, у яких ця діяльність реалізувалася. Адже громада як "первісний тип кооперативного або колективного виробництва", як вираження низького рівня розвитку продуктивних сил і внаслідок цього слабості окремої людини була найбільш природною формою громадського життя людей на зорі їхньої історії. Більше того, вона була єдино можливою формою їхнього існування. Разом з тим господарство, засноване на полюванні й збиранні, ставило екологічно обумовлені межі чисельному росту первісних колективів. Громада - форма соціальної адаптації первісного колективу не тільки до середовища, але й до умов діяльності, у першу чергу мисливської, пов'язаної з добуванням їжі. Аналіз сучасних первісних соціальних структур показує, що громада є їх ключовим соціально-економічним інститутом, і в нас немає ніяких підстав - ні фактичних, ні теоретичних - допускати, що було інакше. Змінювалися лише форми громади, але сама громада як соціальний інститут зберігала протягом всієї історії первісного суспільства своє значення, свою провідну соціально-економічну роль. Громада - це елементарна клітка первісного соціального організму, з її формуються інші елементи соціальної структури. Подібно тому як одноклітинний організм є основою більше складних біологічних форм, громада - основа розвитку більше складних (а іноді й більше простих, як, наприклад, проста родина) соціальних форм. В яких би умовах первісні доземвласницькі суспільства не розвивалися, принципи їхньої організації мають універсальний характер. Їм властиві, по-перше, адаптивність і пластичність, про що свідчить їхня пристосовність до мінливих умов, по-друге, наявність первинної, універсальної, адаптивної динамічної системи, основною, вихідною ланкою якої є громада (динамізм цієї системи виражається в здатності до розвитку й трансформації, на її основі здійснюється перехід на більше високі рівні соціально-економічного розвитку), по-третє, базисні й надбудовні явища, які поширюються на всі соціальні інститути, але не рівномірно: громаді базисні соціально-економічні явища властиві найбільшою мірою . Перша, сама рання форма власності - це відношення виникаючого суспільства до природної умови виробництва, до землі. І якщо суспільство виникло у формі громади, то можна затверджувати, що колективне виробництво навіть на цій, вихідній стадії його розвитку ґрунтувалося на власності на природні ресурси тої території, що громада освоювала, на власності общинної. Дослідження первісної громади пов'язане з вивченням первісної економіки. Без вивчення економіки неможливо зрозуміти становлення й розвиток самої первіснообщинної формації. Це вивчення ускладнюється не розчленованістю базисних і надбудовних явищ, характерної для всіх докапіталістичних формацій, але особливо первіснообщинної. Це обумовлено специфікою виробничих відносин, перевагою особистісних відносин. І все-таки , незважаючи на своєрідність економічних відносин в епоху первісності, на властивий їй синкретизм, тісно єднальний і в дійсному житті, і в сприйнятті людей сферу виробництва з позаекономічними формами діяльності, найбільш загальні категорії економічної науки - абстрактна праця й робочий час, виробництво й споживання, поділ праці й обмін діяльністю - залишаються інструментом наукового пізнання й первісної економіки. Ці об'єктивні економічні категорії й поняття зберігають своє методологічне значення для аналізу первісної економіки, незважаючи на те що, наприклад, робочий час, та й весь виробничий процес оцінюється первісною людиною інакше, ніж це роблять люди, що оцінюють на більше високих рівнях соціально-економічного розвитку, а витрати праці в продукті виміряються не суспільно необхідною середньою працею, як при чинності закону вартості, а безпосередньою працею, витраченою на нього. Все сказане ставиться й до категорії власності. Первісна громада, для якої характерна природна єдність із об'єктивними, природно сформованими умовами виробництва, виступає, відповідно до Маркса, у якості "першої великої продуктивної сили", а сама ця єдність - як "особлива форма власності". Об'єктивні економічні відносини усередині громади знаходять різноманітне, нерідко суперечливе, нормативне вираження. Треба, однак, відрізняти економічні відносини власності від їхнього ідеологічного вираження. Формальна родова власність на землю ще не свідчить про фактичну економічну власність роду на землю й природні ресурси. Не свідчить вона й про те, що в минулому рід був економічним інститутом. Чому рід, не будучи економічною спільністю, все-таки вважається іноді власником общинної землі? Відповідь на це питання втримується в інституціалізації роду. Виникши й оформившись як соціальний інститут, рід, як відзначалося вище, сам виступає в якості соціально організуючого й регулюючого механізму. В особі своєї локалізованої частини він приймає на себе деякі функції громади, у тому числі економічні. Це, однак, необов'язкова умова для того, щоб з'явилося подання про родову власність на землю. Я вже говорив, що об'єктивна, реально існуюча общинна власність на землю з появою родової організації може суб'єктивно сприйматися людьми як родова власність. Соціальної психології взагалі властиво сприймати об'єктивні, реальні відносини крізь призму ідеологічних і інституціолізованих нашарувань. І в цьому випадку необхідно розрізняти об'єктивні зв'язки і їхнє суб'єктивне переломлення в суспільній свідомості. Подання про рід як власнику землі - не пережиток того часу, коли рід був нібито фактичним власником землі, а новотвір, продукт розвитку й зміцнення роду як соціального інституту. Воно могло виникнути лише після того, як родова організація вже стабілізувалася, тобто порівняно пізно. Не всяке явище, що суперечить, здавалося б, логічній системі інших явищ, - пережиток минулих епох. Навпроти, воно може виникнути в процесі оформлення нової системи відносин

До виникнення державної організації суспільства людство пройшло тривалий період розвитку, іменований первіснообщинним ладом. Первісна формація виступала як історично перша, цілісна й утримуюча в "згорнутому" вигляді найважливіші риси наступного розвитку суспільства. Будучи найбільш тривалою в історії людства, вона, на відміну від інших суспільно-економічних формацій, становлення яких припускало заперечення колишніх, застарілих типів соціальних відносин, не мала розвинених соціальних передумов для свого виникнення, якщо не вважати тенденцій самого процесу антропосоциогенеза. Її формування збігається з генезисом соціальності взагалі. По суті, це той самий процес, оскільки становлення первісної формації означає насамперед виникнення й розвиток нових соціальних відносин. В епоху становлення й розвитку родового ладу основною формою громадської організації був материнський рід. І якщо на попередньому етапі - у дородовому суспільстві - стадні групи людей виникали й зникали, відрізняючись неміцністю межіндівідуальних зв'язків, і тому багато хто з них загинули назавжди, то факт, що первісний родовий лад із саме материнської лінії, має глибокі об'єктивні підстави. По-перше, найважливіше господарське значення жінки в первісному суспільстві, значення, обумовлене розподілом праці між чоловіком і жінкою. По-друге, внаслідок безладного характеру статевих зв'язків у первісних людських групах стадного типу батьки дітей залишалися невідомими, тоді як родинний зв'язок по материнській лінії був достовірним й безперечним. Це приводило до матрилінійності родинних зв'язків, тобто до рахунку споріднення по материнській лінії. Матрилінійність ставила жінку - мати в центрі колективу кровних родичів, створювала атмосферу поваги до матері й прародительки.Крім того, через поділ праці жінка була основоположницею цілого ряду досягнень матеріальної культури: відомо, що голка, шило й нитка, веретено ткацькі пристосування, взуття й одяг, глиняний посуд і кошики з кори - все це було створено жінкою. Приручення диких тварин і перетворення їх у домашних також заслуга жінки. Далі, жінка в силу природної логіки речей виконувала ту найважливішу соціальну функцію, що нерозривно пов'язана із прогресом людства - виховну. На жінці лежали головні турботи й праці по вирощуванню й вихованню потомства. Материнський родовий лад є загальним, універсальним етапом в історії людства, хоча в деяких народів він не одержав повного розвитку. Матріархат охоплює історичний період тривалістю біля 40 тисяч років: його початок сходить до древнього кам'яного віку (палеоліту), а закінчився він у новому кам'яному віці. ( (неоліті). Материнський рід є основним економічним осередком суспільства в епоху матріархату. Виробничі відносини кровного споріднення будуються по лінії матері. Вони носять первіснокомуністичний характер, заснований на колективному виробництві, дорівнює обов'язковому для всіх працездатних, і колективному зрівняльному розподілі при повній рівності у сфері виробництва й споживання, й при домінуванні жінки в сфері духовного й морального життя. Процес переходу від материнсько- родових відносин до патріархату охоплював всі сторони господарського, суспільного й ідеологічного життя. Але в першу чергу він торкнувся економічних осередків, що знову виникали, окремих родин і всієї області сімейно-шлюбних відносин. Ведення господарства силами окремих родин зажадало їхні перетворення в стійкі, цілісні колективи, у зв'язку із чим почалося витиснення незмінного парного (первісно-егалітарного) шлюбу й відповідної форми родини міцним з'єднанням подружжя, що прийнято називати одношлюбністю або моногамією. І якщо раніше, в епоху родової громади, чоловік, вступаючи в парний шлюб, переселявся на місце проживання до дружини й обмежувався незначними подарунками нареченій і її родичам, те тепер він забирав жінку до себе й тому повинен був відшкодувати її цінність, викупити її трудову силу. Так виник покупний шлюб, при якому родина нареченого давала за наречену викуп. Поява окремих родин, ведших своє господарство, супроводжувалося виникненням окремої, відособленої від родової, сімейної власності. Цю власність чоловік прагнув передати своїм дітям. Але материнський рахунок споріднення й порядок спадкування виключали таку можливість. Протиріччя могло бути дозволене тільки корінним ламанням старих порядків. Почався перехід від материнського рахунку споріднення й порядку спадкування до батьківського, від матрилінейності до патрилінейності. Старий порядок завзято пручався новому, але в міру зміцнення окремої родини як економічного осередку суспільства материнський рахунок споріднення й порядок спадкування поступово витіснялися батьківським. Зміна рахунку споріднення й порядку спадкування було, по вираженню Энгельса, однієї із самих радикальних революцій, пережитих людством. Природно, що первісній людині, у поводженні й свідомості якого особливо позначалася сила традиції, це перетворення далося дуже непросто. Щоб виправдати відхід від завітів предків, він повинен був прибігати до всіляких вивертів і хитростей, що помогли йому ламати традицію в рамках традиції. Можливо, що саме звідси ведуть своє походження деякі звичаї, які не зважаючи на свою нерозумність могли полегшити прихід нових початків. Такий широко розповсюджений в історичному минулому народів Старого й Нового Світла звичай “кувади” - комплекс дій, якими чоловік досить виразно показує або доводить свою причетність до родових мук його дружини. Яскравий опис кувади в індіанців Амазонки у першій половині XІ в. залишив мандрівник Д. Орбіні: “Негайно по закінченні пологів мати й дитя поринають у воду, і на інший день індіанка відправляється на роботу. Якщо жінка виявляється здоровою після пологів, чоловік показує свою хворобу. Звичай вимагає, щоб він лежав у своєму гамаку, стогнав, дотримував строгого поста, зовсім як наші європейські породителі. Метушачись біля нього, сусіди приходять поздоровити його із благополучним дозволом, виявляючи бажання бачити його скоріше на ногах. Він приймає це як належне й вислухує всі, начебто справді терпів муки родів”[1;с.47]. Прийшовши на зміну материно-родовій організації патріархат був складною суперечливою суспільною формою. Зовні він багато в чому нагадував родовий лад на ділі ж був формою його розкладання. Це відображалось насамперед на тому, що патріархальні родоподобні структури із самого початку розпадалися на самостійні в економічних відносинах окремі родини, як однин з фактів свого існування - основи, що підривали, родового суспільства. Перехід від матріархального родового ладу до патріархального родового ладу Ф. Энгельс називає однієї з самих радикальних революцій, пережитих людством. Правда, це була революція особливого роду: вона не була збройним повстанням пригноблених і знедолених класів мотив класів пануючих і проходила без барикадних боїв і людських жертв. Але це була революція в точному значенні цього слова, тому що в ладі суспільних відносин первісного роду відбувся стрімкий переворот: у своєму суспільному становищі чоловік і жінка помінялися місцями. Про це Ф. Энгельс пише: "Повалення материнського права було всесвітньо-історичною поразкою жіночий статі. Чоловік захопив кермо влади й у будинку, а дружина була позбавлена свого почесного положення, закабалена, перетворена в рабу його бажань, у просте знаряддя дітородіння". У патріархальному родовому суспільстві жінка, незалежно від того, викрадена вона в дружин, або придбана в обмін, скажемо, на корову, є власністю чоловіка на все життя. А якщо чоловік умирає, то вона переходить у власність спадкоємця чоловіка, хоча б це був її син. Епічна поезія стародавніх греків і старозавітні біблійні сказання оповідають про вдачі того часу. Син Одисея Телемах почав панування в будинку своєї матері, ґрунтуючись на батьківському праві. У деяких народів необмежена влада батька в родині й право його власності на дружин прийняло дивовижну криваву форму: наприклад, при похованні померлого глави родини всіх його дружин убивали й ховали в загальній могилі з ним. І якщо при матріархаті колективному виробництву повною мірою відповідало колективне споживання, те зовсім по-іншому складаються справи при патріархальному родовому ладі. Між окремими родинами, внаслідок виникнення приватної власності на свійських тварин та землю, заглиблюється майнова нерівність. В одних родинах накопичуются все більші багатства, в інших їх немає. З одного боку, формується родова знать: багаті патріархальні родини. З іншого боку, множиться число бідняків. Смаки й звички багатих усе більше стають нормами суспільного буття. У зв'язку із цим виникають небачені раніше моральні норми: презирство біднякам, пихатість і зарозумілість багатія. Стають модними тучність, огрядність, чванливість глави родини. полинезийців і кафрів крайній ступінь ожиріння глави сімейства вважається ознакою його почесності й добрих діях. У китайців родові старійшини відрізнялися незвичайною гнучкістю й довгими нігтями на руках що вказувало на їхню непричетність до фізичної праці. Цієї революції передувала революція в галузі економіки й техніки. Її об'єктивний зміст складався в порівняно швидкому переході від господарства винятково привласнює (присвоєння продуктів природи за допомогою полювання, рибальства й збирання) до господарства виробляючий, тобто до виробництва життєві благ (предметів харчування, одягу, взуття й т.д.) посередництво землеробства й тваринництва. Зрозуміло, присвоєння продуктів природи продовжувало грати досить істотну роль в економіці, тому що навіть у нашу епоху, незважаючи на величезні успіхи індустрії й сільськогосподарського виробництва, що привласнюють із господарства не втратили свого значення. [13;с. 80] Економічну основу первісного суспільства складала суспільна колективна власність на знаряддя та засоби виробництва. При надзвичайно низькому рівні розвитку продуктивних сил люди повинні були трудитися спільно, тому що одна людина не в змозі б упоратися із силами природи, добути собі їжу, одяг, мати житло й т.д. Загальна колективна праця обумовлювала й суспільну, колективну власність на добуті продукти. У цих умовах, природно, була виключена можливість існування суспільних нерівностей і експлуатації людини людиною. У якості первинно й основного суспільного осередку первісного ладу виступає рід, родова громада. Можна виділити наступні особливості відносин, що мали місце серед членів роду: 1. Рід обирав свого старійшину для мирного часу й військового проводиря (вождя). У виборах брали участь на однакових правах усі чоловіки й жінки роду. 2. Рід за своїм розсудом зміщав і вождя; у рішенні цього питання також брали участь усі чоловіки й жінки з на однакових правах. 3. Ніхто не мав права одружуватися усередині роду. 4. Майно померлих переходило до інших членів роду, воно повинне було залишатися усередині роду. 5. Члени роду зобов'язані були один одному допомагати й захистися, і особливо сприяти при помсті за збиток, нанесений чужими. У справі захисту своєї безпеки кожний член роду покладався на заступництво роду й міг розраховувати на це; той, хто заподіював зло йому, заподіював зло всьому роду. Звідси, із кровного споріднення, виник обов'язок кровної помсти. 6. Рід мав певні імена або групи імен, користуватися якими у всьому плем'ї міг тільки він один, так що ім'я кожної окремої людини точно вказувало, до якого з родів він належить. З родовим ім'ям нерозривно були зв'язані й родові права. 7. Рід міг усиновляти сторонніх і таким шляхом приймати їх у члени свого плем'я. 8. Кожний з родів дотримував своїх релігійних церемоній і свят. 9. Кожний рід мав своє місце поховання. 10. Рід мав раду - демократичні збори всіх дорослих членів роду, чоловіків і жінок, що володіли рівним правом голосу. Родова громада опиралася на загальну працю її членів і загальну власність на засоби виробництва. Це була родоплеменна власність на район перебування, що був виробничою територією плем'я, і на все, що перебувало на ній. Особиста власність членів громади на зброю, одяг, прикраси й т.п. відігравала підлеглу роль. Наприкінці 70- х років у вітчизняної этнологіі були запропоновані поняття первісної мононорми й мононорматики. Під мононормой розумілося недиференційоване, секретне правило поведінки, що не може бути віднесено ні до області права, ні до області моральності з її релігійним усвідомленням, ні до області етикету, тому що з'єднує в собі особливості всякої поведінкової норми. Як відомо, у правознавстві (так само як у юридичної этнологіі) попереднього часу під правом найчастіше розумілася сукупність норм, установлених або санкціонованих державою, хоча поступово пробивала собі дорогу й антипозитивістську юриспруденцію. Моральність (мораль, етика) розглядалася як сукупність норм, установлених суспільством. Етикет, тісно пов'язаний з етикою, взагалі залучав до себе мало уваги. Одним із ключових було (та й зараз залишається) питання про співвідношення права й моралі. Він має багато аспектів: і порівняльне значення норм, і ступінь їхньої примусовості, і їхня аксіологія й багато чого іншого. Найбільше значно постає питання про санкції. У праві вони звичайно жорсткіше, у моралі - м'якше. Зрозуміло, що можливо й виключення. Що стосується етикету, то він, як ми вже відзначали, завжди розглядався як щось близьке до етики. Концепція первісної мононорми одержала помітне визнання й подальшу розробку у вітчизняної етнології, археології, а головне, у теоретичному правознавстві. Ця разробка дуже неоднаково торкнулася етапи еволюції первісної мононорматики. У першому випадку питання про суть поведінкових норм у первісному суспільстві, тобто про саме поняття класичної мононорматики, не викликав суперечок по суті питання. Збереглися тільки термінологічні розбіжності. Навряд чи треба нагадувати, що в этнологіі й пов'язаних з нею науках первісні поведінкові норми одні називають правом або звичаєвим правом, інші - мораллю, деякі -звичаями, інші - просто нормами. Так це є на Заході й так само в нашій літературі дожовтневого часу й перших післяжовтневих десятиліть. Якщо говорити про радянську й пострадянську науку, то тут не завжди допомагала навіть уніфікаторська лінія, що проводилася в ній.

Первісне стадо було дуже примітивною і застійною суспільною організацією. В праці людей залишилось немало пережитків інстинктивного. Первісне стадо було ендогамною групою(шлюбні відносини здійснювалися всередині нього, між родичами). Однак розвивались і шлюбні заборони; первісне стадо приборкувало зоологічний індивідуалізм. В результаті подальшого розвитку заборон шлюбів між родичами ендогамне первісне стадо розпалося на декілька екзогамних родів, шлюби всередині яких були заборонені. У питанні про походження екзогамії існує багато різних теорій, жодна з яких не є загальновизнаною. Так О.М. Золотарьов та С.О. Токарєв пов’язують виникнення екзогамії з прагненням мустьєрських праобщин подолати свою початкову замкнутість і встановити господарські контакти з сусідніми праобщинами. Дочірні роди не розривали зв’язку між собою і далі становили дві особливі половини племені, що їх Морган назвав фратріями.

З приводу виникнення екзогамії цікава гіпотеза С.П. Толстова, яка зводиться до того, що суспільно нерегульовані статеві відносини в первісному стаді мали супроводжуватись безперервними конфліктами, що гальмували господарську діяльність колективу. Поступово вводячи екзогамію, примітивне людське суспільство намагалося взагалі заборонити статеве спілкування в рамках свого господарського колективу. [2;С. 207] Цю теорію також підтримує Ю.І.Семенов. Він спирається на численні етнографічні приклади існування звичаїв припинення статевих стосунків на періоди інтенсивного полювання.

studfiles.net

Хімба — Вікіпедія

Хімба — народ (20-50 тис. осіб), що живе в північній Намібії в області Кунене . Хімба — кочовий народ, що веде своє походження від народу гереро. Вони розмовляють мовою отжихімба (англ. Otjihimba), діалектом мови гереро.

Хімба (разом з гереро) мігрували в Намібію зі східної Африки кілька сотень років тому. Близько 150 років тому гереро відділилися від хімба і переселилися далі на південь.

Господарські заняття[ред. • ред. код]

Хімба займаються розведенням рогатої худоби, кіз і овець. Жінки є відповідальними за доїння корів. Також жінки піклуються про дітей (одна жінка може взяти на себе турботу про дітей іншої). Крім цього жінки часто виконують важчу роботу, ніж чоловіки: носять воду в село і будують будинки[1].

Традиційний будинок хімба

Будинки хімба мають конусоподібну форму і будуються з молодих дерев, які потім покриваються брудом і гноєм[1].

Хімба зберегли свої традиційні вірування в тому числі культ предків і ритуали, пов'язані зі священним вогнем (окоруво), які вважаються важливою сполучною ланкою між світом живих і загробним світом. Священний вогонь підтримується поки живий глава племені. Коли ж він помирає, його будинок руйнують, а вогонь гасять. Його сім'я всю ніч здійснює ритуальні танці. Перед похованням вождя всі говорять йому: «Karepo nawa», що можна перекласти як «не хворій» (Henrica von der Behrens 2003: 64).

Для хімба зачіска, одяг і прикраси мають важливе значення в їх традиційній культурі. Навіть новонароджених немовлят прикрашають перловим намистом, а старші діти носять браслети з міді, прикрашені черепашками[1].

Жінки хімба носять спідниці з цапиної шкіри, прикрашені черепашками і ювелірними виробами з міді. І чоловіки і жінки покривають своє тіло сумішшю з охри, жиру і попелу, щоб захистити шкіру від сонця. Досить часто в цю пасту (otjize) додається ароматична смола чагарнику омузумба (Klaus G. Förg 2004: 145). Ця суміш надає їх шкірі червонуватий відтінок, який символізує кров, яка в свою чергу символізує життя[1].

Жінки заплітають одна одній коси і також покривають їх цією сумішшю. За зачіскою жінки можна визначити її сімейний стан. Зачіски чоловіків також відображають їх сімейний стан. Наприклад, одружені чоловіки носять тюрбани.

Сучасний одяг у хімба практично відсутній, але якщо він і з'являється, то його отримують чоловіки.

Із сучасних предметів побуту хімба використовують тільки пластикові пляшки і целофанові пакетики, для зберігання речей, і прикрас[1].

Через суворість клімату пустелі, в якій живуть хімба, і їх ізольованості від зовнішнього світу, плем'я зуміло зберегти свій традиційний спосіб життя. Хімба живуть в родовому ладі, заснованому на білатеральному спадкуванні.

Згідно з концепцією білатерального спадкування, кожен член племені належить до двох кланів: по батьківській лінії (патріклан) і по материнській лінії (матріклан). Очолюють клани найстаріші чоловіки. Сини живуть в клані свого батька і матері, а дочки, коли виходять заміж, відправляються жити в клан чоловіка.

У середині 1800-х хімба були розорені плем'ям нама, і їм довелося займатися полюванням. У зв'язку з цими подіями хімба отримали назву тжимба, що походить від назви тварини аардварк. Багато хімба переселилися в Анголу, де їх стали називати овахімба, що означає «жебрак». Лідер хімба, Віта, також покинув плем'я. Після Першої світової війни він переселився зі своїми людьми назад у Намібію.

У 1904 році хімба зазнали геноциду з боку німецької колоніальної держави під керівництвом Лотара фон Трота, яка винищила інші народи Намібії, зокрема, гереро та нама.

У 1980-х хімба практично припинили своє існування. Найжорстокіша посуха згубила 90 % рогатої худоби, тому багато хімба покинули плем'я і як біженці вирушили в місто Опуво.

У 1990-х хімба почали своє відродження. Уряд Намібії забезпечує дітей хімба мобільними школами.

  • Henrica von der Behrens // Gartenbau der Himba: ackerbauliche Bodennutzung einer pastoralnomadischen Gruppe im Nordwesten Namibias. Köln .: Institut für Völkerkunde, 2003. P. 64
  • Klaus G. Förg / Gerhard Burkl: Himba. Namibias ockerrotes Volk, Rosenheimer Verlagshaus 2004. P. 145.

uk.wikipedia.org