Терношорська Лада – місце сили. Терношорська лада

БЕСПЛАТНО ответим на Ваши вопросы
По лишению прав, ДТП, страховом возмещении, выезде на встречную полосу и пр. Ежедневно с 9.00 до 21.00
Москва и МО +7 (499) 938-51-97
С-Петербург и ЛО +7 (812) 467-32-86
Бесплатный звонок по России 8-800-350-23-69 доб.418

Терношорська Лада - місце сили

Терношорська Лада – місце сили

вхідний квиток

Стародавні місця жіночої сили в Україні: Терношорська Лада

В Україні є безліч «місць сили», де можна підкріпитися енергією, загадати бажання, поспілкуватися з силами природи і гармонізувати свій душевний стан.

Вікові пам’ятки, безмовні свідки, які простояли на своїм місці не одне тисячоліття, історія виникнення більшості з яких залишається загадкою, вабить мандрівників, езотериків і тих, хто любить легенди. Про одне з таких місць, місце жіночої сили, ми і розповімо.

Терношорська Лада – символ материнства і родючості

Величезну рукотворну кам’яну скульптуру стародавньої слов’янської богині Лади – Терношорскую Ладу, – називають восьмим чудом світу. Знаходиться вона в Карпатських Шешорах (село Снідавка, Косівський район, Івано-Франківська область) в Терношорському скельному святилищі, і досі розбурхує уми вчених і місцевих жителів.

Зріст Лади, яку ще називають богинею-Матір’ю або Великою Матір’ю, досягає 10,4 м, а важить вона 100 тонн. Голову величезної скульптури зроблено з іншого каменю і тримається вона на трьох ніжках-опорах, її вага досягає 8 тонн. Лада зображена в образі вагітної жінки і уособлює головне жіноче покликання – материнство. У Лади великі, немов, налиті молоком, груди і живіт – символ зародження нового життя.

Вчені запевняють, що кам’яна Лада з’явилася тут ще в доарійську епоху.

У ті далекі часи Україну називали «Боріей», а Дніпро – «Борисфеном». Тоді на цих землях мешкали кроманьйонці-борійци, яких, до слова, вважають прабатьками «білої раси» європейців.

Вони були людьми рослими, судячи з розкопаним поховань, їх зріст досягав 2 м, а значить, спорудити подібну скульптуру таким богатирям було не так вже й складно.

Якщо Ладі 40000 років, значить вона старжа навіть за Стоунхендж, якому лише 5 тис. років.

Давні слов’яни шанували Ладу, називаючи її богинею любові і краси. До речі, слова «гаразд», «лад» – це похідні від її імені. Історики стверджують, що ще в дохристиянські часи на київському Подолі височів храм Лади. У центрі знаходилася статуя дуже красивої жінки із золотистим довгим волоссям в рожевому вінку. Одягнена в довгу сукню, прикрашену складним орнаментом вишивки. Біля ніг статуї щодня покладали квіти і ставили свічки. Також в кожному будинку можна було побачити невеличку статуетку Великої Матері. Вона служила оберегом від темних сил і всього поганого, приносила в сім’ю щастя, а головне допомагала жінкам завагітніти і народити.

Навіть зараз Терношорська Лада залишається місцем справжнього паломництва подружніх пар і жінок, що мріють пізнати радість материнства, а також знайти своє щастя і любов. Вважається, що кам’яна богиня-Мати має надзвичайну силу.

Загадки Терношорського святилища

Терношорське святилище багате ще й іншими сакральними загадками. Так, неподалік від кам’яної Лади знаходиться місце чоловічої сили – фалічний камінь заввишки 1,8 м.

Його назва і форма говорять самі за себе. Примітно, що ці два об’єкти знаходяться в безпосередній близькості і символізують зародження нового життя та світу.

Також досі загадкою залишається восьмиметровий кам’яний диск, що нагадує голову лева з прикритими очима. У стародавні часи тут збиралися жерці і проводили магічні обряди.

Вчені підтверджують – зображення на брилі висічено руками чоловік. Особливе розташування кола дозволяє ловити сонячне світло цілий рік. Стародавні вірили, що коло – це символ нескінченності, Сонця. На їхню думку, саме така форма відволікала від святилищ злих духів і допомагала закликати на допомогу сили природи.

У багатьох культурах саме Лев уособлює сонце, а в астрології сузір’я Лева вважається «житлом» цього світила.

Крім нього тут є й інші скелі, що нагадують тварин. У слов’янській міфології камінь у вигляді голови орла вважався посланцем сонячних богів, а також священним птахом Громовержця. Поблизу знаходиться кам’яна статуя у вигляді голови бика.

Навколо Терношорського святилища розставлені так звані «чашні камені» – стародавні символи родючості, схожі на рукотворні статуї.

Місцеві знахарі запевняють: це місце настільки сильне енергетично, що у особливо чутливих людей тут можуть початися запаморочення і головний біль.

Хто знає, скільки загадок і відкриттів ще таїть Терношорське святилище?

За матеріалами weloveua.com

Фото прев’ю faynotur.com.ua

www.ukraine-is.com

Терношорська Лада | Блог туристичної агенції Окрайна

Терношорська ЛадаКам’яна брила, відома у вузькому колі фахівців-істориків як Терношорська Лада, насправді, є стародавнім зображенням вагітної жінки, що повністю вкладається в канонічний праобраз Великої Матері, без обличчя, але з обрисом тулуба і правої руки, що прикриває живіт.Щоб це усвідомити – мусимо здійснити коротку подорож в глибину історії земель, що тепер об’єднані територією сучасної України. Епоха, про яку йде мова, має свою назву – Борея (тобто – сонячна, сильна, яра).25 тисяч років до нашої ериЗа даними антропологічної науки, приблизно у 25 тисячолітті до н.е. біла раса остаточно сформувалася в окрему гілку. Антропологам відомо до 800 стоянок кроманьйонців-борійців. А ще більше пам’яток поховано водами Чорного моря, що утворилося на місці прадавнього мілкого прісноводного Понтійського озера. Саме ці землі уникнули нищівного впливу крижаного шару останнього льодовикового періоду. Саме вони стали центром утворення расової спільноти, пов’язаної родовими узами. Навіть назва сучасної України є спотвореним прадавнім Оукраїна, де префікс «Оу» означає насіння, зародок, яйце, початок, а корінь «Країна» і донині несе значення території, великого краю. Назва Оукраїна час від часу спливає в стародавніх літописах. Територія України займає першість серед історичних знахідок того періоду, зокрема – знарядь праці. А це свідчить про бурхливу діяльність пралюдей саме на цій території.Чисельні історичні знахідки доводять стрімке розширення ареалу проживання кроманьйонців з Бореї. Про таке свідчать предмети вжитку і витвори мистецтва, що ніби зроблені в одному місці або рукою одного майстра. Печерні малюнки і скульптурні витвори утворені в межах єдиних традицій, несуть ознаки однієї художньої школи.«Венера» з неолітуСеред цих знахідок, датованих проміжком 25-15 тис.р. до н.е. знаходимо характерні однотипні жіночі статуетки висотою 10-11 см. На даний момент достеменно відомо про 60 фігурок вагітних жінок, що прибули з епохи палеоліту. Найвідоміші з них, це:керамічна «Вестоницька Венера», знайдена в Моравії, Східна Чехія, «Венера з Віллендорфа», знайдена в Австрії але виготовлена з вапняку, якого немає в цих краях, Моравська Венера», зі Словаччини, виготовлена з кістки мамонта.Не зважаючи на тисячі років і кілометрів, що розділяє їх народження, всі фігурки мають спільні ознаки:невиразна голова з нечітким обличчям без очей, рота, носа і вух;руки ледь окреслені, переважно для підкреслення ліній тіла;всі фігурки мають масивні груди, масивній живіт і стегна.Форма тіла і спотворені пропорції наштовхують на думку про канонічність цих фігурок. Відсутність індивідуальних рис і підкреслення ознак родючості (вагітність, великі груди) приводить до висновку, що це зображення канонічної Матері Землі – Лади, за деякими джерелами.Терношорська Лада – гігантський образ Великої МатеріЛогічно припустити, що першоджерело цього зображення знаходилося в місці зародження етнічної спільноти і з плином часу набувало рис культовості. Згідно логіки першолюдини, збільшення розмірів ідола відображає збільшення поваги або збільшення впливу, в залежності від обставин. З огляду на канонічність розмірів маленьких фігурок (нагадуємо 10-11 см), кам’яна фігура Терношорської Лади ідеально вкладається в логіку першолюдей. Адже висота кам’яної фігури складає 10,4 метри, а важить вона біля 100 тонн.Велика Матір, висічена з місцевої скелі, відповідає ознакам древніх фігурок – в неї немає обличчя, зате чітко окреслено масивні груди і випуклий живіт, який прикриває права рука. Голова монументу висічена з іншої брили і розміщена зверху. А щоб надійніше – підперта трьома витесаними підпорками-ніжками. Навіщо древні скульптори так ускладнили конструкцію статуї? Відповідь очевидна: щоб досягнути канонічного розміру 10,4 метри, що в переводі на борійські одиниці довжини складало 21 лікоть. Число 21 рахувалося магічним: 7 – це гармонія, лад, а її потроєння несе повноту гармонії, досконалість і завершеність.

Незгасний маяк для нас і наших нащадківЩо давала нашим пращурам велетенська скульптура Великої Матері? Чому вона з’явилася в самому центрі джерела походження білої раси на Землі?Любого з нас тягне до рідної землі, батьківської домівки. Для нащадків борців, які пережили бурхливе розселення на неосяжну територію, такою колискою лишалася територія Оукраїни. Нащадки борійців продовжували утворювати фігурки Великої Матері, шануючи її за оберіг свого роду. А гігантська статуя стала символом, що назавжди лишав в пам’яті незнищенний відбиток. Терношорська Лада, в очах нащадків Бореї, стала стержнем, що об’єднає всю білу расу.

Як ми знаємо, цивілізацію кроманьйонців-збирачів змінила експансія аріїв – тваринників і землеробів. Трипільська культура вкрай змінила цінності народів. Але вона зберегла і розвинула образ Праматері. І в наші дні символ матері займає чільне місце. В сучасному українському світогляді Богородиця – вічно юна Діва Марія, Покрова, Берегиня нашого життя. Тому ненька Україна, що асоціюється з жінкою, є покровителькою, заступницею для всіх своїх дітей. Ми – діти Україні, зокрема, Прикарпаття, маємо пишатися своєю нацією – джерелом цивілізації білої раси. А Терношорська Лада завжди буде оберігати і плекати своїх дітей – нас і наших нащадків.

Туристична фірма «Окрайна»

Експедиція до Терношорської Лади

www.okraina.com.ua

Терношорська Лада

17.02.2011 11:20 (Категорія: Загальні новини)

Автор: Євген Романишин

Гігантську статую давньоукраїнської богині Лади, яку наші пращури називали Великою матір’ю, виявлено недавно на території нововідкритого Терношорського скельного святилища поблизу присілка Безульки села Снідавки на Косівщині. Як повідомляла «Галичина», знахідку описали і директор інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника доктор історичних наук, професор Микола Кугутяк у монографії «Терношорське скельне святилище в Карпатах» (Івано-Франківськ, «Лілея-НВ», 2007), і письменник професор цього ж університету Степан Пушик. Судячи з усього, той артефакт, очевидно, слугував сивої давнини першозразком для виготовлення великої кількості однотипних фігурок, які представники білої раси, мандруючи світами, порозносили безкраїми просторами від Атлантики до Забайкалля.

Які маємо міркування для таких висновків? Аргументів достатньо. Але спершу здійснімо невеличкий історичний екскурс. Україною називаємо територію Північного Причорномор’я, де протягом 40 тисячоліть проживає людська спільнота, вкорінена в цю землю. Відповідно всі етноси, що народилися на цій землі, — українські. Кожен з них мав свій етнонім, серед яких найвідоміші арії, самари (сумери-шумери), пелазги, галли-кімери, сколоти, сармати, анти, руси, козаки. Вони пов’язані між собою як дід, батько, син, внук, правнук, тобто належать до одного й того самого роду. Саме ці етноси створювали періодично такі відомі суспільні утворення, як Арта-Артанія, Кімерія, Скуфія, Сарматія, Антський союз, Русь, Козацька держава, в період занепаду якої і живемо. Україну протягом 40–6 тисячоліть до н. е. ще називали Борією (тобто «сильною», «сонячною», «ярою») або «Землею Вепра». Згідно з даними антропології саме тут приблизно у  25 тисячолітті до н. е. остаточно сформувалась біла раса (раса європейських кроманьйонців-борійців). Нагадаємо, що в ті часи майже вся Західна Європа, окрім її південних регіонів, була вкрита льодовиком, а Чорного моря ще не існувало – на його місці було вдвоє менше прісноводне Понтійське озеро, довели американські вчені. На північ од нього були зручні для проживання території, які й стали расотворчим казаном білої раси. Нині відомо понад 800 стоянок кроманьйонців-борійців, а набагато більше їх поховали води Чорного та Азовського морів, які утворилися після так званої Циркумпонтійської катастрофи  Великого потопу в 55 ст. до н. е., коли долини над Понтійським озером затопили солоні води Середземного моря.На функцію такої родової колиски вказує й сама назва «Україна». Правда, в літописах її передають дещо інакше — «Оукраїна», що й означає буквально «країна-зародок» або «країна-початок» (оу — зародок, насіння, початок, яйце; «країна» — великий край, територія). Крім того, саме Україна займає перше місце в світі за кількістю знайдених на її території знарядь праці, що свідчить про її роль як технологічного локомотива кам’яної доби.

Оскільки, як довели науковці, після вдалого пристосування популяції до умов навколишнього середовища здебільшого починається її стрімке зростання та поширення на нові землі, то й справді у 25—15 тисячоліттях до н. е. зустрічаємо кроманьйонців-борійців повсюдно — від Піренеїв до Камчатки і від льодовиків на Півночі до південних околиць Африки. Про факт такого явища, як розселення по світу білої раси з її єдиного первинного центру, свідчать і витвори мистецтва. Печерний живопис і скульптури того періоду попри величезні відстані між регіонами, де їх творили, виконані за однаковими канонами і наче несуть на собі відбиток руки одного майстра, однієї первинної школи. Серед артефактів білої раси особливий інтерес якраз і викликають ті однотипні статуетки вагітних жінок зі стандартною висотою 10—11 см, про які йшлося вище.

Наразі виявлено понад 60 палеолітичних «венер». Серед найвідоміших і найвиразніших — «Вестоницька Венера» (Моравія, східна Чехія, 29–25 тис. до н. е.) з кераміки заввишки 11,1 см, «Венера з Віллендорфа» (Австрія,2422 тис. до н. е.), виготовлена з немісцевого вапняка, тобто принесена з іншого місця, таких самих розмірів, а також «Моравська Венера» (Моравани-над-Вагом, Словаччина, 23 тис. до н. е.) з кістки мамонта.Найбільше здивування викликає іконографічна стабільність цих творів, розділених, повторимо, тисячами кілометрів і років. Статуетки палеолітичних «венер» дивовижно споріднені, виконані за єдиним сакральним каноном. Зокрема, розміри голови становлять приблизно п’яту частину всієї фігури. Вони зображені з ледве окресленими руками (особливо нижче ліктів), а їхні обличчя — без носів, ротів, брів, очей. Зате підкреслено масивні груди, великі форми живота і таза.

Який зміст несли в собі ці жіночі фігурки? Скажемо відразу, що це не звичайні зображення людей. По-перше, всі палеолітичні фігурки лише, так би мовити, «жіночі», а «чоловічих» скульптурок взагалі не виявлено. По-друге, канонічні «венери» не мають індивідуальних рис обличчя, зате демонструють ознаки плодючості (вагітність) і щедрості (великі груди, повні молока).

Це дозволяє зробити попередній висновок, що фігурки зображають Матір Землі —  уособлення родючої природи. Вони утверджують жіночий принцип буття, що впорядковує фізичний світ. Саме Лада наповнює його любов’ю. Вона дає все, що потрібне людині для життя, а коли та вмирає, відроджує її в новому тілі. Тому статуетки Великої матері були для їхніх власників магічними талісманами. На думку вчених, їх носили як обереги й засоби енергетичного єднання з усім сущим.

Водночас Лада як Матір світу не має жодного стосунку до марксистського міфу про «матріархат» — панівну роль жінки в первісних суспільствах. До речі, цю гіпотезу, висмоктану з пальця в середині XIX ст., незабаром спростували дані археології й антропології як таку, що суперечить самій природі людини.Отже, наявність на величезних просторах Євразії однотипних фігурок вказує на те, що існував первинний оригінал, зразок, за яким їх виготовляли. Очевидно, що поява взірця припадає на час формування білої раси ще перед її розселенням, коли перший її етнос проживав компактно, а його члени перебували в тісній культурній взаємодії. Логічно припустити, що той першовзірець мав бути таким, що вельми вражав уяву первісної людини, спонукав її протягом тисячоліть відтворювати одну й ту саму форму, може, й лише раз побачену. Відомо, що такий ефект дають гігантські масштаби.

Тож Терношорська Лада й має відповідні розміри: заввишки 10,4 метра, важить орієнтовно 100 тонн.

Статуя зображає вагітну жінку відповідно до канону Великої матері, в якої немає обличчя, зате окреслено груди, спину і праву руку, розташовану над животом. Найімовірніше, фігуру було витесано на місці зі скельного масиву. За таким принципом діють і сучасні скульптори, максимально використовуючи природні особливості каменю. Восьмитонну ж голову монумента зробили з іншого каменю і встановили на трьох витесаних ніжках-опорах.

Але навіщо потрібно було здійснювати таку надзвичайно складну, як на ті часи, будівельну операцію? Чи не простіше було витесати суцільну статую? Схоже на те, що висоти каменю, який давні зодчі вибрали для тієї мети, було недостатньо, щоби монумент відповідав певній і обов’язковій сакральній нумерології. Тому вершину скелі стесали, а на неї поставили голову відповідних розмірів, аби образ Лади й сягав потрібних 10,4 м.Що ж такого сакрального може бути у цій висоті? Все просто: 10,4 дорівнють якраз 21-му «борійському ліктю», який сягав майже 50 см. Це, до речі, свідчить про те, що зріст будівельників становив близько 190 см. і справді, згідно з даними антропології кроманьйонці-борійці були загалом доволі високі на зрістѕ А «21» — це добуток «7» і «3». «Сімка» ж символізує лад, гармонію: сім нот музичної гами, кольорів веселки, енергетичних центрів людини, днів у тижні... Відповідно потрійна сімка символізує повноту гармонії, завершеність і досконалість.

Оскільки богиню Ладу сприймали як уособлення божественної гармонії, було принципово, щоб розміри її образу вимірювалися саме тим числом. Копії ж Великої матері заввишки в середньому 10,5 см, тобто зроблені в масштабі 1 до 100. і чим ближче до Карпат знаходимо ті артефакти, тим точніше дотримання канонів спостерігаємо в них. Найбільші ж відхилення від еталона надибуємо у фігурках, знайдених на цивілізаційній периферії — у Франції, іспанії, Німеччині, в Сибіру.

Вже ці перші результати розшифрування інформації, закодованої у чільному скельному зображенні в Терношорах, дозволяють значною мірою реконструювати світогляд кроманьйонців-борійців і зрозуміти, навіщо вони докладали стільки зусиль як для спорудження центральної статуї, так і для виготовлення її встократ зменшених копій. Виглядає, що саме зі створення скульптури Великої матері в нашому краї і було започатковано традицію формування захисного егрегору (біополя суто людських спільнот) неньки України. Що це означає?

Річ у тім, що розвиток будь-якої популяції — від мікробів до людей — відбувається лише за наявності в неї когерентного (того, що взаємопозв’язує) енергополя, яке надає колективові тих чи інших істот цілісності й життєздатності. Його  ще називають біополем, і його руйнування з тих чи інших причин призводить і до фізичної загибелі популяції. На цій аксіомі, до речі, ррунтується біорезонансна терапія, коли мікроорганізми знищують «погашенням» їхнього колективного енергополя.

Це своєрідний психоенергетичний банк, який постійно наснажують-збагачують думки й емоції людей. Звичайно, потужність егрегора залежить від рівня єдності тієї чи іншої народності, її спільності в мові й світогляді. і чим більше людей одностайно живлять егрегор, тим він сильніший, а відповідно чим дужчий він, тим живучіша його земна спільнотаѕ Поки біла раса проживала компактно на території Борії, доти вона була енергетично і культурно єдиною — про це свідчить однорідність витворів мистецтва і знарядь праці. Та після демографічного вибуху в 25 тисячолітті до н. е. і масового розселення її представників на навколишні простори стало зрозуміло, що цю єдність може бути втрачено. Тож потрібно було зберегти психоенергетичну цілісність родів білої раси попри величезні відстані, що розділяли переселенців.

Очевидно, що чільним об’єднавчим чинником тоді була сила рідної землі, на якій минало дитинство борійців і яку вони відчували. Це природно, адже й нині батьківську хату, надто ж у селі, ми, вихідці з неї, сприймаємо, як земний рай. Нас завжди тягне до своєї колиски, до краю, де почалося наше життя. Для представників білої раси такою землею й була Оукраїна.

Тому наші пращури й спорудили в гористій частині борійського расотворчого казана мегалітичну статую Великої матері. Її священний образ вражав уяву і назавжди залишав у пам’яті незнищенний відбиток. Лада в Терношорах стала стрижнем, на якому тримався егрегор білої раси. Можна сказати, що вона була її психоенергетичним центром. Для підтримання зв’язку з цією віссю кроманьйонці-борійці й стали масово виготовляти статуетки Великої матері. Знаючи, що подібне притягується до подібного, вони намагалися зробити їх максимально схожими на першообраз  у вигляді пропорційно зменшених моделей, аби їх можна було тримати в оселі чи носити з собою. Завдяки цьому підтримувалося когерентне поле білої раси, зміцнювалась її духовна й енергетична єдність, що додавала снаги всьому її біосоціальному організмові.

Такий підхід, який запропонував директор Київського інституту метафізичних досліджень ігор Каганець, дозволяє пояснити, чому неньку Україну борійці уявляли в образі нескінченно щедрої і плодючої матері. Тому що жили за рахунок дарів природи, адже займалися збиральництвом і полюванням. і психологічно орієнтувалися не на творення нового, а на засвоєння готового...

Це вже пізніше, а саме з середини VI тисячоліття до н. е., їхні нащадки-послідовники — арії — здійснили  на планеті неолітичну революцію, відкривши й запровадивши рільництво і тваринництво. Трипільська цивілізація — це суцільний гимн нестримній творчості арійської людини. Відповідно змінився й образ неньки України. Дитячі уявлення борійців про щедру матір, яка дає все готове, залишилися в минулому. Натомість арії сприймали свою вітчизну в образі діви, яка потребує любові, захисту і творчого запліднення. Тому трипільські берегині з відповідних скульптурок тодішньої доби — це вже не вагітні матері, а вродливі дівчата з тонкими таліями і ще маленькими грудьми.

Образ неньки України змінився істотно, зате практика підтримання цілісності й сонячної енергетики українського когерентного поля зосталася. Сім тисячоліть тому Україна народила арійську підрасу, яка, подібно до її попередниці — борійської, пережила демографічний вибух і опанувала весь світ. Але для збереження енергетичного зв’язку з егрегором неньки України арії теж масово виготовляли статуетки і тримали їх при собі як сакральний оберіг і психоенергетичний комунікатор.

Нині Україна народжує нову расу — спадкоємицю традиції Борії й Гіперборії. В сучасних уявлення ненька Україна — це Богородиця: Свята Матір, яка народжує дітей Божих. Тому для підтримання цілісності українського егрегора нині використовують численні статуї та зображення Богородиці — Берегині, Покрови, Діви Марії. «Діва» означає «вічно юна», а ще — «молода, здорова і весела», «Марія» — це «яра, сонячна, арійка». Корінь «мар» — це пом’якшена форма кореня «ар», до якої українці вдаються, коли кажуть, приміром не «армата», а «гармата», не «арило» (дух сонця), а «ярило» й т. д. Так само, як перший, «ярий», місяць весни має давню назву «марець», а бога сонячної енергії Ареса в міфології також іменують Марсом.

Якщо призначенням чоловічого первня є атака, експансія, захоплення нових просторів, то суть жіночого начала – оборона, захист, упорядкування, збереження. Тому ненька Україна як уособлення жіночого начала надає захист своїм дітям, виконує функцію берегині — Покрови. Тож нині «наснажувати» захисний егрегор України і всієї білої раси можна головно наповненням їхнього життєвого простору зображеннями Богородиці (статуї, картини, іконки). Сприятиме цьому і славлення України молитвами, і воїнське служіння великому жіночому началу.

Виконання славлень Великої матері започатковано ще в Борії — згадаймо недавно знайдений набір музичних інструментів 20-тисячолітньої давності з Мізина. В арійський же період Північного Причорномор’я пісенна культура тамтешньої людності досягла небачених висот. Славлення України лунали безперервно, а найдавніші з них збереглися в «Ріквіді» («Рігведі» — її назва походить насправді від коренів «рік» — «ректи, промовляти» і «віда» — «відати», тобто знати). Від первісних славнів (гимнів) і походить найбагатша в світі українська пісенність. Незрівнянно вища музична розвиненість українців порівняно з іншими народами теж вказує на те, де саме був планетарний духовний центр, з якого почалася світова цивілізація...

Ми, українці-прикарпатці, маємо гордитися своєю славною нацією — джерелом білої раси на Землі і зокрема тим, що Галичина, як свідчить і Терношорська Лада, була одним із центрів того расотворення. Але й мусимо пам’ятати, що успішний розвиток сучасної України потребує щоденного наснаження її егрегора енергією позитивних думок і радісних емоцій. Саме рівень його потужності визначає щастя й добробут України та її народу. і в цій істині кожен може переконатися на особистому досвіді.

carpathians.eu

Інтернет-версія газети "Галичина": Терношорська Лада

17 лютого 2011 року.

Євген РОМАНИШИН. Заступник голови ОО ВУТ «П

Гігантську статую давньоукраїнської богині Лади, яку наші пращури називали Великою матір’ю, виявлено недавно на території нововідкритого Терношорського скельного святилища поблизу присілка Безульки села Снідавки на Косівщині. Як повідомляла «Галичина», знахідку описали і директор інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника доктор історичних наук, професор Микола Кугутяк у монографії «Терношорське скельне святилище в Карпатах» (Івано-Франківськ, «Лілея-НВ», 2007), і письменник професор цього ж університету Степан Пушик. Судячи з усього, той артефакт, очевидно, слугував сивої давнини першозразком для виготовлення великої кількості однотипних фігурок, які представники білої раси, мандруючи світами, порозносили безкраїми просторами від Атлантики до Забайкалля.

Які маємо міркування для таких висновків? Аргументів достатньо. Але спершу здійснімо невеличкий історичний екскурс. Україною називаємо територію Північного Причорномор’я, де протягом 40 тисячоліть проживає людська спільнота, вкорінена в цю землю. Відповідно всі етноси, що народилися на цій землі, — українські. Кожен з них мав свій етнонім, серед яких найвідоміші арії, самари (сумери-шумери), пелазги, галли-кімери, сколоти, сармати, анти, руси, козаки. Вони пов’язані між собою як дід, батько, син, внук, правнук, тобто належать до одного й того самого роду. Саме ці етноси створювали періодично такі відомі суспільні утворення, як Арта-Артанія, Кімерія, Скуфія, Сарматія, Антський союз, Русь, Козацька держава, в період занепаду якої і живемо. Україну протягом 40–6 тисячоліть до н. е. ще називали Борією (тобто «сильною», «сонячною», «ярою») або «Землею Вепра». Згідно з даними антропології саме тут приблизно у  25 тисячолітті до н. е. остаточно сформувалась біла раса (раса європейських кроманьйонців-борійців). Нагадаємо, що в ті часи майже вся Західна Європа, окрім її південних регіонів, була вкрита льодовиком, а Чорного моря ще не існувало – на його місці було вдвоє менше прісноводне Понтійське озеро, довели американські вчені. На північ од нього були зручні для проживання території, які й стали расотворчим казаном білої раси. Нині відомо понад 800 стоянок кроманьйонців-борійців, а набагато більше їх поховали води Чорного та Азовського морів, які утворилися після так званої Циркумпонтійської катастрофи  Великого потопу в 55 ст. до н. е., коли долини над Понтійським озером затопили солоні води Середземного моря.На функцію такої родової колиски вказує й сама назва «Україна». Правда, в літописах її передають дещо інакше — «Оукраїна», що й означає буквально «країна-зародок» або «країна-початок» (оу — зародок, насіння, початок, яйце; «країна» — великий край, територія). Крім того, саме Україна займає перше місце в світі за кількістю знайдених на її території знарядь праці, що свідчить про її роль як технологічного локомотива кам’яної доби.

Оскільки, як довели науковці, після вдалого пристосування популяції до умов навколишнього середовища здебільшого починається її стрімке зростання та поширення на нові землі, то й справді у 25—15 тисячоліттях до н. е. зустрічаємо кроманьйонців-борійців повсюдно — від Піренеїв до Камчатки і від льодовиків на Півночі до південних околиць Африки. Про факт такого явища, як розселення по світу білої раси з її єдиного первинного центру, свідчать і витвори мистецтва. Печерний живопис і скульптури того періоду попри величезні відстані між регіонами, де їх творили, виконані за однаковими канонами і наче несуть на собі відбиток руки одного майстра, однієї первинної школи. Серед артефактів білої раси особливий інтерес якраз і викликають ті однотипні статуетки вагітних жінок зі стандартною висотою 10—11 см, про які йшлося вище.

Наразі виявлено понад 60 палеолітичних «венер». Серед найвідоміших і найвиразніших — «Вестоницька Венера» (Моравія, східна Чехія, 29–25 тис. до н. е.) з кераміки заввишки 11,1 см, «Венера з Віллендорфа» (Австрія, 2422 тис. до н. е.), виготовлена з немісцевого вапняка, тобто принесена з іншого місця, таких самих розмірів, а також «Моравська Венера» (Моравани-над-Вагом, Словаччина, 23 тис. до н. е.) з кістки мамонта.Найбільше здивування викликає іконографічна стабільність цих творів, розділених, повторимо, тисячами кілометрів і років. Статуетки палеолітичних «венер» дивовижно споріднені, виконані за єдиним сакральним каноном. Зокрема, розміри голови становлять приблизно п’яту частину всієї фігури. Вони зображені з ледве окресленими руками (особливо нижче ліктів), а їхні обличчя — без носів, ротів, брів, очей. Зате підкреслено масивні груди, великі форми живота і таза.

Який зміст несли в собі ці жіночі фігурки? Скажемо відразу, що це не звичайні зображення людей. По-перше, всі палеолітичні фігурки лише, так би мовити, «жіночі», а «чоловічих» скульптурок взагалі не виявлено. По-друге, канонічні «венери» не мають індивідуальних рис обличчя, зате демонструють ознаки плодючості (вагітність) і щедрості (великі груди, повні молока).

Це дозволяє зробити попередній висновок, що фігурки зображають Матір Землі —  уособлення родючої природи. Вони утверджують жіночий принцип буття, що впорядковує фізичний світ. Саме Лада наповнює його любов’ю. Вона дає все, що потрібне людині для життя, а коли та вмирає, відроджує її в новому тілі. Тому статуетки Великої матері були для їхніх власників магічними талісманами. На думку вчених, їх носили як обереги й засоби енергетичного єднання з усім сущим.

Водночас Лада як Матір світу не має жодного стосунку до марксистського міфу про «матріархат» — панівну роль жінки в первісних суспільствах. До речі, цю гіпотезу, висмоктану з пальця в середині XIX ст., незабаром спростували дані археології й антропології як таку, що суперечить самій природі людини. Отже, наявність на величезних просторах Євразії однотипних фігурок вказує на те, що існував первинний оригінал, зразок, за яким їх виготовляли. Очевидно, що поява взірця припадає на час формування білої раси ще перед її розселенням, коли перший її етнос проживав компактно, а його члени перебували в тісній культурній взаємодії. Логічно припустити, що той першовзірець мав бути таким, що вельми вражав уяву первісної людини, спонукав її протягом тисячоліть відтворювати одну й ту саму форму, може, й лише раз побачену. Відомо, що такий ефект дають гігантські масштаби. Тож Терношорська Лада й має відповідні розміри: заввишки 10,4 метра, важить орієнтовно 100 тонн.

Статуя зображає вагітну жінку відповідно до канону Великої матері, в якої немає обличчя, зате окреслено груди, спину і праву руку, розташовану над животом. Найімовірніше, фігуру було витесано на місці зі скельного масиву. За таким принципом діють і сучасні скульптори, максимально використовуючи природні особливості каменю. Восьмитонну ж голову монумента зробили з іншого каменю і встановили на трьох витесаних ніжках-опорах.

Але навіщо потрібно було здійснювати таку надзвичайно складну, як на ті часи, будівельну операцію? Чи не простіше було витесати суцільну статую? Схоже на те, що висоти каменю, який давні зодчі вибрали для тієї мети, було недостатньо, щоби монумент відповідав певній і обов’язковій сакральній нумерології. Тому вершину скелі стесали, а на неї поставили голову відповідних розмірів, аби образ Лади й сягав потрібних 10,4 м.Що ж такого сакрального може бути у цій висоті? Все просто: 10,4 дорівнють якраз 21-му «борійському ліктю», який сягав майже 50 см. Це, до речі, свідчить про те, що зріст будівельників становив близько 190 см. і справді, згідно з даними антропології кроманьйонці-борійці були загалом доволі високі на зрістѕ А «21» — це добуток «7» і «3». «Сімка» ж символізує лад, гармонію: сім нот музичної гами, кольорів веселки, енергетичних центрів людини, днів у тижні... Відповідно потрійна сімка символізує повноту гармонії, завершеність і досконалість. Оскільки богиню Ладу сприймали як уособлення божественної гармонії, було принципово, щоб розміри її образу вимірювалися саме тим числом. Копії ж Великої матері заввишки в середньому 10,5 см, тобто зроблені в масштабі 1 до 100. і чим ближче до Карпат знаходимо ті артефакти, тим точніше дотримання канонів спостерігаємо в них. Найбільші ж відхилення від еталона надибуємо у фігурках, знайдених на цивілізаційній периферії — у Франції, іспанії, Німеччині, в Сибіру.

Вже ці перші результати розшифрування інформації, закодованої у чільному скельному зображенні в Терношорах, дозволяють значною мірою реконструювати світогляд кроманьйонців-борійців і зрозуміти, навіщо вони докладали стільки зусиль як для спорудження центральної статуї, так і для виготовлення її встократ зменшених копій. Виглядає, що саме зі створення скульптури Великої матері в нашому краї і було започатковано традицію формування захисного егрегору (біополя суто людських спільнот) неньки України. Що це означає?

Річ у тім, що розвиток будь-якої популяції — від мікробів до людей — відбувається лише за наявності в неї когерентного (того, що взаємопозв’язує) енергополя, яке надає колективові тих чи інших істот цілісності й життєздатності. Його  ще називають біополем, і його руйнування з тих чи інших причин призводить і до фізичної загибелі популяції. На цій аксіомі, до речі, ррунтується біорезонансна терапія, коли мікроорганізми знищують «погашенням» їхнього колективного енергополя.

Це своєрідний психоенергетичний банк, який постійно наснажують-збагачують думки й емоції людей. Звичайно, потужність егрегора залежить від рівня єдності тієї чи іншої народності, її спільності в мові й світогляді. і чим більше людей одностайно живлять егрегор, тим він сильніший, а відповідно чим дужчий він, тим живучіша його земна спільнотаѕ Поки біла раса проживала компактно на території Борії, доти вона була енергетично і культурно єдиною — про це свідчить однорідність витворів мистецтва і знарядь праці. Та після демографічного вибуху в 25 тисячолітті до н. е. і масового розселення її представників на навколишні простори стало зрозуміло, що цю єдність може бути втрачено. Тож потрібно було зберегти психоенергетичну цілісність родів білої раси попри величезні відстані, що розділяли переселенців.Очевидно, що чільним об’єднавчим чинником тоді була сила рідної землі, на якій минало дитинство борійців і яку вони відчували. Це природно, адже й нині батьківську хату, надто ж у селі, ми, вихідці з неї, сприймаємо, як земний рай. Нас завжди тягне до своєї колиски, до краю, де почалося наше життя. Для представників білої раси такою землею й була Оукраїна.

Тому наші пращури й спорудили в гористій частині борійського расотворчого казана мегалітичну статую Великої матері. Її священний образ вражав уяву і назавжди залишав у пам’яті незнищенний відбиток. Лада в Терношорах стала стрижнем, на якому тримався егрегор білої раси. Можна сказати, що вона була її психоенергетичним центром. Для підтримання зв’язку з цією віссю кроманьйонці-борійці й стали масово виготовляти статуетки Великої матері. Знаючи, що подібне притягується до подібного, вони намагалися зробити їх максимально схожими на першообраз  у вигляді пропорційно зменшених моделей, аби їх можна було тримати в оселі чи носити з собою. Завдяки цьому підтримувалося когерентне поле білої раси, зміцнювалась її духовна й енергетична єдність, що додавала снаги всьому її біосоціальному організмові.Такий підхід, який запропонував директор Київського інституту метафізичних досліджень ігор Каганець, дозволяє пояснити, чому неньку Україну борійці уявляли в образі нескінченно щедрої і плодючої матері. Тому що жили за рахунок дарів природи, адже займалися збиральництвом і полюванням. і психологічно орієнтувалися не на творення нового, а на засвоєння готового...Це вже пізніше, а саме з середини VI тисячоліття до н. е., їхні нащадки-послідовники — арії — здійснили  на планеті неолітичну революцію, відкривши й запровадивши рільництво і тваринництво. Трипільська цивілізація — це суцільний гимн нестримній творчості арійської людини. Відповідно змінився й образ неньки України. Дитячі уявлення борійців про щедру матір, яка дає все готове, залишилися в минулому. Натомість арії сприймали свою вітчизну в образі діви, яка потребує любові, захисту і творчого запліднення. Тому трипільські берегині з відповідних скульптурок тодішньої доби — це вже не вагітні матері, а вродливі дівчата з тонкими таліями і ще маленькими грудьми.

Образ неньки України змінився істотно, зате практика підтримання цілісності й сонячної енергетики українського когерентного поля зосталася. Сім тисячоліть тому Україна народила арійську підрасу, яка, подібно до її попередниці — борійської, пережила демографічний вибух і опанувала весь світ. Але для збереження енергетичного зв’язку з егрегором неньки України арії теж масово виготовляли статуетки і тримали їх при собі як сакральний оберіг і психоенергетичний комунікатор.

Нині Україна народжує нову расу — спадкоємицю традиції Борії й Гіперборії. В сучасних уявлення ненька Україна — це Богородиця: Свята Матір, яка народжує дітей Божих. Тому для підтримання цілісності українського егрегора нині використовують численні статуї та зображення Богородиці — Берегині, Покрови, Діви Марії. «Діва» означає «вічно юна», а ще — «молода, здорова і весела», «Марія» — це «яра, сонячна, арійка». Корінь «мар» — це пом’якшена форма кореня «ар», до якої українці вдаються, коли кажуть, приміром не «армата», а «гармата», не «арило» (дух сонця), а «ярило» й т. д. Так само, як перший, «ярий», місяць весни має давню назву «марець», а бога сонячної енергії Ареса в міфології також іменують Марсом.

Якщо призначенням чоловічого первня є атака, експансія, захоплення нових просторів, то суть жіночого начала – оборона, захист, упорядкування, збереження. Тому ненька Україна як уособлення жіночого начала надає захист своїм дітям, виконує функцію берегині — Покрови. Тож нині «наснажувати» захисний егрегор України і всієї білої раси можна головно наповненням їхнього життєвого простору зображеннями Богородиці (статуї, картини, іконки). Сприятиме цьому і славлення України молитвами, і воїнське служіння великому жіночому началу.

Виконання славлень Великої матері започатковано ще в Борії — згадаймо недавно знайдений набір музичних інструментів 20-тисячолітньої давності з Мізина. В арійський же період Північного Причорномор’я пісенна культура тамтешньої людності досягла небачених висот. Славлення України лунали безперервно, а найдавніші з них збереглися в «Ріквіді» («Рігведі» — її назва походить насправді від коренів «рік» — «ректи, промовляти» і «віда» — «відати», тобто знати). Від первісних славнів (гимнів) і походить найбагатша в світі українська пісенність. Незрівнянно вища музична розвиненість українців порівняно з іншими народами теж вказує на те, де саме був планетарний духовний центр, з якого почалася світова цивілізація...

Ми, українці-прикарпатці, маємо гордитися своєю славною нацією — джерелом білої раси на Землі і зокрема тим, що Галичина, як свідчить і Терношорська Лада, була одним із центрів того расотворення. Але й мусимо пам’ятати, що успішний розвиток сучасної України потребує щоденного наснаження її егрегора енергією позитивних думок і радісних емоцій. Саме рівень його потужності визначає щастя й добробут України та її народу. і в цій істині кожен може переконатися на особистому досвіді.

www.galychyna.if.ua